Рудько зник
Оленко, ти вдома? Андрій увірвався у квартиру й зупинився, побачивши дружину в передпокої. Вона сиділа на підлозі й голосно ридала. Я нічого не зрозумів із твого дзвінка. Ти плакала так, що слів не розібрати. До того ж телефон розрядився. Що трапилося, Оленко? Ти зовсім не своя.
Рудько зник ледве вимовила Олена. Його немає вдома.
Як це зник?! здивувався Андрій. Куди він міг подітися? Може, десь у квартирі сховався?
Ні. Твоя сестра Марічка Вона сказала, що Рудько випадково вибіг у підїзд, коли вона виходила з Миколкою на прогулянку. Але ж ти знаєш, Андрію, наш Рудько Він би ніколи сам не пішов на вулицю. Навіщо йому туди, якщо він там ледь не загинув? Мені здається, вона його спеціально випустила
Що?! Андрій стиснув кулаки. Де вона зараз? Де Марічка?
Казала, пішла до крамниці Не знаю. Я весь час шукала Рудька, але його ніде немає. Ніхто його не бачив. Як так можна, Андрію? Невже людина здатна на таку підлість? Викинути беззахисну тварину на вулицю. Взимку. Хіба це по-людськи?
Людина ні. А Марічка Марічка може. Тим паче, вона вже робила таке раніше. Не хвилюйся, сьогодні ж її тут не буде.
***
Місяць тому
Андрій йшов до зупинки, коли раптом побачив щось сіре під снігом.
Спершу здалося звичайний камінь. Але камінь тремтів, ніби старий холодильник.
Це його й зацікавило. Бо каміння не тремтить.
Він зійшов із дороги й нахилився. І тільки тоді побачив це було маленьке сіре кошеня.
Отак справи проворкотав Андрій, почухавши потилицю. Що ти тут робиш, мале?
Відповідь була очевидна. Домашні тварини на вулиці це завжди біда.
Кошеня не нявкало, не кликало на допомогу. Просто лежало й тремтіло, наче змирилося зі своєю долею.
Андрій обережно підняв його, струснув сніг із шерсті й сховав під куртку, притримуючи рукою. Побіг до зупинки, де вже чекав тролейбус.
По дорозі додому згадав Олена давно хотіла саме такого котика, сірого й смугастого. Але все не виходило знайти час для притулку.
Тепер доля сама підкинула йому подарунок.
Оленко, в мене для тебе сюрприз, радісно сказав Андрій, заходячи в квартиру.
Ой, ти мене останнім часом зовсім розбестив, усміхнулася дружина, виходячи зустрічати. То нові сережки, то телефон, то квитки в кіно. Що цього разу? Може, путівки в Карпати?
Краще! Андрій розстебнув куртку й дістав кошеня. Ось! Підібрав на вулиці. Ти ж хотіла саме такого?
Божечки, зітхнула Олена. Він же зовсім замерз, бідолаха. Давай його сюди, зігрію. А ти роздягайся та йди мити руки. Вечеря вже готова.
Вона подивилася на кошеня й посміхнулася: Який же він гарний
Так у них зявився Рудько. Імя вибрали швидко перебрали варіанти, але зупинилися на класичному.
Мені здається, Рудько йому ідеально підходить, сказала Олена.
Погоджуюсь, любов.
Це сталося наприкінці листопада. Котик не встиг пізнати всіх жахів вулиці взимку. І добре.
За два тижні вони до нього дуже привязалися. Він теж їх полюбив відчував, що вони добрі й ніколи не скривдять.
Навіть коли він випадково щось розбивав або пачкав, його не лаяли, а лише просили бути обережнішим.
«Обовязково!» нявкав у відповідь Рудько, удванадцяте за день зкидаючи пульт із комода.
Все було чудово, поки одного ранку не почули стук у двері.
Хто це може бути в неділю отак рано? Андрій протер очі й глянув на годинник ще тільки шоста.
Може, сусіди? припустила Олена.
Коли Андрій відчинив двері, на порозі стояла його сестра Марічка з сином Миколкою.
Привіт, брате, усміхнулася вона. Ми до вас у гості. Ти ж не проти?
Взагалі-то
Знаю, треба було попередити. Але я не встигла. Та й у таку ранішню пору ти б не відповів. То ми й вирішили приїхати. Пустиш нас? І допоможи з валізою, а то я ледь її донесла.
Андрій, звісно, пустив їх. Але валіза його насторожила.
Що сталося?
Як ти думаєш? відповіла питанням Марічка. Чоловік мене вигнав. Знайшов іншу. Мені нікуди йти. Якщо не проти, поживу в тебе деякий час. Поки не знайду варіантів. Заодно й Новий рік разом зустрінемо.
Ти ж знаєш, чому ми мало спілкуємося
Та годі вже. Хто старе згадає тому око геть. Скільки можна мене докоряти?
Андрій хотів щось відповісти, але передумав. Не хотілося сварки зранку.
Гаразд, погодився він. Нехай пожить.
Але відчував нічого доброго з цього не вийде.
Так і сталося.
Вже наступного дня Марічка почала скаржитися на Рудька. То
