«Золотце чи суперниця: як свекруха повертає сина до колишньої»

Ось адаптована історія:

«Оленка – золотце, а ти хто така?»: як свекруха намагається повернути чоловіка до колишньої дружини

П’ять років тому мій чоловік Василь розлучився зі своєю колишньою дружиною Оленою. Вони прожили у шлюбі недовго – їхній союз розпався після того, як Олена зрадила й, не надто переймаючись, швидко вийшла заміж знову. А ще через два роки у його житті з’явилась я. Ми познайомилися, закохалися, і ось уже три роки ми з Василем – чоловік і дружина.

Здавалося б, що складного: люди розійшлися, у кожного – нова сторінка. Але, як виявилося, не для всіх. Його батьки – особливо свекруха – ніби застрягли у минулому, де їхній син і Оленка досі разом. Усі мої спроби бути чемною, нейтральною, поважною розбивалися об глуху стіну – мене просто не хотіли приймати. А причина в свекрухи одна – у Василя з Оленою є спільна дитина, отже, на її думку, це справжня родина, а я – лише випадкова пасажирка.

Коли ми лише починали зустрічатися, Василь був вільним, а Олена давно влаштувала особисте життя. Він одразу чесно розповів, що має доньку, яку любить усією душею і з якою проводить кожну вільну хвилину. Олена тоді не заважала їхньому спілкуванню, навпаки – була вдячна, що він не зник із життя дівчинки, як це часто буває. Вони спілкувалися лише з приводу дитини, сухо та спокійно.

Але саме це і бентежило свекруху. Вона хотіла повернути ту «свою» родину будь-якою ціною. А я? На її думку, я була лише «молодою, гарненькою», я ще встигну вийти заміж за «рівного». Вона навіть на нашому весіллі заявила:
– Нащо тобі це? У нього вже є родина! Там дитина!

Я намагалася пояснити, що з повагою ставлюся до того, що у мого чоловіка є донька, що він чудовий батько, але ж родина – це не просто штамп у паспорті та спільне минуле. Та свекруха мене не чула. Її серце належало лише Олені.

Коли колишня дружина розлучилася з другим чоловіком, свекруха сприйняла це як шанс усього життя. Ну ось же, мовляв, все складеться! Вона одразу почала запрошувати Олену на всі родинні свята, ніби та досі – «дружина сина». На кожному застіллі я чула одне й те саме:
– Ось Оленка була гарною дружиною… А ти, звісно, теж нічого, але…

Олену це, здавалося, мало хвилювало. Її запрошували – вона приходила, ввічливо посміхалася, кивала. Ні тепла, ні бажання щось повертати – нічого. Лише байдужий холодок, яким вона, як виявилося, завжди й підкорювала свекруху. Та називала її «лагідною», «несперечальною», «жіночною». А я, мабуть, занадто «жива».

Василь бачив це все, намагався вмовити матір:
– Мамо, годі, у нас із Оленою нічого немає. Ми виховуємо дитину, ми – батьки, але не пара. Чому ти не хочеш прийняти мою дружину?
Свекруха робила вигляд, що слухає, а через пару днів знову дзвонила:
– Ти поруч із дружиною? Мабуть, у Оленки?
– Зайди, сину, забери у Оленки банки, заодно провідай, як вона там сама з дитиною…

Вона наче в’язала гачки ревнощів і намагалася їх закинути в мене – тільки я не клюю. Я знаю, що Василь віддався мені. Він робить усе для доньки – платить, купує, возить на гуртки, буває, що дівчинка живе у нас по тижню. У нас із Оленою немає конфліктів. Усе – спокійно та з розумом. Саме так і повинні поводитися дорослі люди після розлучення.

Але свекруха живе в якомусь своєму вигаданому світі, де лише вона знає, як правильно. Де лише «та родина» була справжньою, а я – чужа й тимчасова. Мене це не ревнує, не принижує – мене це злить. Скільки можна боротися за визнання, яке тобі навіть не збираються дати?

Нещодавно Василь сказав, що все зміниться, коли я нарожу дитину. Мовляв, тоді мати відчепиться, зрозуміє, що у нього нова родина. Але я сумніваюся. Гадаю, навіть наш спільний малюк її не зупинить. Вона просто скаже:
– Ну й що? У нього є ще одна дитина. А Оленка була кращою матір’ю…

Василь не сліпий. Він бачить і відчуває все. Він намагається захистити мене, бути на моєму боці. Але мати – це мати. Він не може її відімкнути. І я його розумію. Але я втомилася бути між молотом і ковадлом. Я не прошу, щоб свекруха мене любила. Я не вимагаю оплесків. Я просто хочу поваги. І тиші.

Скажіть, як бути? Дитина змінить її ставлення до нас чи ні? Чи її серце назавжди залишилося в тій старій родині, де я – зайва?

Оцініть статтю
ZigZag
«Золотце чи суперниця: як свекруха повертає сина до колишньої»