Олег сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікнами зупинилася машина, м’яко хлопнули двері, коротка дробь підбочок затихла за дверима під’їзду. Нарешті, повільно й обережно повернувся ключ у замку…
Він намагався не дихати, аби вловити найменші відтінки звуків. Почутівся шелест одягу, ледве чутні крадучі кроки. «Боїться розбудити, не взула капці», — усміхнувся про себе Олег.
Двері тихо відчинилися. Даринка навшпиньки увійшла до спальні. З вулиці в кімнату проникало достатньо світла, щоб побачити, що ліжко не зім’яте, і ніхто на ньому не лежить. Даринка завмерла на мить, відчувши його напружений погляд, обернулася.
— Ти мене налякав. Чому не спиш? — різко запитала вона.
— Тебе чекав. — Олег підвівся, підійшов до дверей і клацнув вимикачем. Від яскравого спалаху світла Даринка зажмурилася.
— Де ти була? — Олег розглядав бліде обличчя дружини зі стертим макіяжем.
— Пробач, я забула попередити… — Даринка дивилася під ноги.
— Тільки не кажи, що була у подруги. Скажи правду, нам обом буде легше. Ти давно мені зраджуєш?
Вона здригнулася, ніби хотіла втекти. Потім ледве похитала головою.
— Два місяці, — прошепотіла вона, на мить піднявши очі на чоловіка. — Я хотіла сказати, але… Пробач. Я зараз піду. — Швидко вийшла зі спальні.
Олег почув, як вона щось пересуває в передпокої.
Даринка повернулася з валізою, поклала її на ліжко, відчинила шафу й почала діставати свої речі. Вішалки брязкали, падали разом із сукнями на ліжко.
— Може, займешся цим завтра, коли мене не буде вдома? — Олег підійшов до ліжка, узяв подушку й вийшов із спальні.
Не роздягаючись, ліг на диван у кімнаті, накрився пледом. Спати не хотілося. Хотілося розбити все навколо, вдарити Даринку, стерти з її обличчя сліди чужих поцілунків. Він зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися.
***
Вони з друзями вирішили відсвяткувати закінчення сесії на пляжі. Роздяглися й одразу побігли у воду. Потім Ігор із Тарасом пішли за пивом, а Олег лишився стерегти речі.
Він сидів на своїх джинсах і дивився, як біля берега плескаються діти. З води вийшла гарна дівчина й підійшла прямо до нього. Вона взяла з сусіднього ковдрика рушник і почала витирати волосся. Олег не міг відвести очей від її засмаглої шкіри, на якій блищали краплі води. Стримане тіло було зовсім поруч. Йому захотілося доторкнутися до вологих прохолодних плечей.
Дівчина відчула його погляд і різко обернулася. Олег не встиг відвести очі. Мабуть, він виглядав як провинився хлопчик, бо дівчина усміхнулася. Коли Ігор із Тарасом повернулися, вони вже знайомилися й весело розмовляли.
Побачивши хлопців, Даринка зібралася додому. Вона натягувала через голову сарафан. На мить її голова зникла під подолом. Ігор перехопив погляд Олега й зрозуміло посміхнувся, а Тарас підняв великий палець угору.
Наступної миті подол сповз униз, Даринка підтягла сукню, зібрала речі, посміхнулася хлопцям і пішла.
— Опам’ятайся, — сказав Ігор і ляпнув Олега по спині.
— Даринко, постривай! — Олег схопився, натягуючи джинси.
Не попрощавшись із друзями, він кинувся наздоганяти її.
Додому він повернувся пізно.
— Де ти був? Чому не відповідав на дзвінки? Ми з батьком мало з розуму не з’їхали… — накинулася на нього мама.
— Пробачте, я забув увімкнути телефон після іспиту. Я одружуся, — випалив Олег.
— Що? — перепитала мама.
— Він одружується. А що, саме час. Третій курс, двадцять років. До закінчення інституту він подарує нам онука, — спокійно сказав батько.
— Ні, все не так. Я хотів сказати, що зустрів дівчину своєї мрії й точно на ній одружуся, — поспішно поправився Олег.
— То ти що, щойно з нею познайомився? — обурилася мама. — Вікторе, ти чув? — Мама розгублено дивилася то на сина, то на чоловіка.
— Оленко, заспокойся. Він просто закоханий. А закохані багато про що мріють. Він живий, здоровий і щасливий. Годі, всім спати, завтра поговоримо, — батько повів маму до спальні.
— Дякую, — крикнув Олег услід.
Через два тижні він привів Даринку додому. Мама дізналася, що вона живе в гуртожитку, і винесла вирок: їй потрібна квартира й прописка в Києві, тому про кохання тут і мови нема. Звісно, вона сказала це, коли Олег повернувся, провівши Даринку.
— Вона тобі не сподобалася? — засмутився Олег.
— Головне, що вона подобається тобі, — знову підтримав його батько.
Весілля відзначили після Нового року. Батько подарував їм ключі від квартири.
— Дякую. Не сподівався, — зрадів Олег. — ЗвідРік потому вони зустріли Даринку знову в кафе — вона стояла біля вітрини, тримаючи за руку маленького хлопчика, і Олег, обіймаючи Сашку та свого сина, усміхнувся, усвідомлюючи, що щастя — це не минуле, яке тікає, а теперішнє, яке тримаєш у руках.
