Зовсім нічого не чути

Ти не повіриш, як у мене з ранку все закрутилось.
Вчора літак, неначе соромязливий журавлик, показав свій носик з хмар, покружляв і так ніжно приземлився в Борисполі, що аж хотілося обійняти.
Пасажири аплодують від щастя, але ні пілоти, ні наш Микола Каплин того не почули в нього ж застрягли вуха під час польоту, тиск, ото все.
Микола, бідолаха, намагався як міг: то нос зажимає, то дме, а шум в голові, мов білий туман, не сходить.
Ось він, рано-вранці, повертається від матусі у Київ, якраз щоб встигнути на роботу.
Жінка його ось це унікальна українка Вероніка, вже не спить, носиться по квартирі, щось метушливо переставляє з місця на місце.
Микола зайшов на кухню, почав обід збирати.
Слух так і не повертається.
А Вероніка тут спалахує, мов гроза над Дніпром:
Я йду!
Мені все набридло!
Ця твоя зарплата три гривні, квартира Бог зна де!
Я думала, що мене шалена любов накрила, а то просто якась бациля.
Іду я до Олега, ти його не знаєш, він тебе теж, але він класний.
Почуття до нього справжні, не те що до тебе.
Не переживай, я чиста перед тобою в нас з ним нічого не було.
Йду я, як порядна жінка, щоб ти потім мамі моїй нічого не розказував!
А Микола в той момент спокійно перекладає картоплю з кастрюлі в термос, нібито нічого не сталося, і розчиняє каву.
То що, нічого сказати не хочеш?
Я ж тут душу відкрила!
кипить Вероніка.
Веронічко, гукає Микола, може, ти мені джинси погладиш?
Що?
Джинси?!
Ти серйозно!?
Я тобі про серце, а ти про прання!
Думала, може, ти мене зупиниш…
Вероніка вхопила сумку, переплутала свою з тією, де в Миколи обід, і вибігла в коридор.
Микола тільки після удару дверей зрозумів, що вона таки пішла.
«Куди то вона в таку рань?
А джинси?
А чого мій термос не тут?» думав Микола в цей шалений ранок.
Засмучений відсутністю двох термосів, пішов працювати в мятих штанах.
Заходить він у ліфт і там наша голова ОСББ, Тетяна така, знаєш, що збирає гроші, мов до Золотої Орди возить.
Говорять, її парфуми навіть татаро-монголів з могил піднімали.
Микола набрав повітря, зайшов, і розвернувся лицем до дверей.
Ліфт поїхав вниз, аромат стояв, такий, що можна було без дезінфекції обійтись.
Ви не здали за обробку від тарганів!
Сьогодні морять всіх!
До вечора здайте, можете перекинути мені на монобанк?
Тетяна давить.
Микола ніяк не реагує, вона нахиляється до його вуха і кричить:
До кінця дня чекаю!
Ого, ну, вітаю, куди вас переводять?
Микола ожив.
В Полтаву, чи у Харків?
Він реально вірив чуткам, що вона нащадок Чингисхана.
Тетяна ще щось бубоніла, але Миколі долітали лише шматки слів: «-ука», «-дор», «-й», «-ати» ніби староукраїнською.
Микола просто кивав, як на виставці сучасного мистецтва.
Двері ліфта відкрились, Микола на свіже повітря, а Тетяна пішла збирати податки далі.
Працює Микола електриком, об’єкт у нього такий, що клієнт хоче ремонт, але ні фантазії, ні грошей.
Матеріали й креслення теж ті ще «шедеври».
Страждав не лише Микола.
Разом з ним в це мистецьке багно влипли сантехнік і майстри.
Тільки Микола штробить стіни, а колеги потіють в інших кімнатах тут заходить клієнт.
У нього після козацької вечірки День народження, творче натхнення вирішив перевірити хід ремонтних справ.
Все не так!
волав він та тупав ногами.
Розетки у шахматному порядку, люстра на три градуси правіше від осі Землі!
Робіть, як кажу, або нічого не заплачу!
З такими ідеями й погрозами обійшов усі кімнати та заснув у дитячій на мішках зі штукатуркою.
Сім годин і як воскрес: відкрив двері, побачив результати своїх «геніальних» наказів.
За цей час гостину і кухню обєднали, в сумісному санвузлі зявився гостьовий унітаз.
Клієнт у білих штанах від штукатурки, лиця в шоці.
Нічого не памятає, хоче звинувачувати майстрів у брехні, але відео компромат все показує.
Один Микола нічого не змінив нові «вказівки» просто не потрапили в його білий шум.
І то чи від чуств, чи від безнадії, клієнт дав Миколі скромну премію 500 гривень: «За стійкість перед пяним креативом», інших звільнив, але під тиском компромату оплатив всю роботу.
Ввечері, голодний і вибитий з колії, Микола таки пішов до лікаря той пробив вуха.
По дорозі за ним увязалася зла собака, невідомий пес, гавкав, лякав, але світ Миколи був німа драма: люди і тварини грають ролі без слів.
Микола легко пройшов далі, пес втомився та відстав.
Та хай будуть із вами звуки!
сказав лікар, і Микола знову почув світ.
Зрадів премії, купив собі сосиску в тісті на вокзалі, ще й скромний букет для дружини.
У підїзді його зустрів сумний сусід.
Чув, що сталося?
звертається до Миколи.
Та я взагалі нічого не чув весь день, сміється Микола.
Мигунова, ну наша ця Золота Орда, зібрала гроші з усього будинку і втекла в Одесу!
Все спланувала заздалегідь, конці обрубала, обійшла сім підїздів.
Ти здавав їй?
Та ні, я ж нічого не почув вранці тільки щось про перевод, але не розібрав.
Тобі пощастило!
А я, дурний, здав.
Але таракани й так передохли від її парфумів, сміється сусід.
Квартира зустріла Миколу запахом їжі і неймовірно ніжною Веронікою.
Прости мене, дурненьку.
Виключило мене з життя, сама не знаю чому.
Сонячна буря, мабуть.
Все назад забираю, нічого дурного не робила.
І Олега ніякого нема до сестри зїздила, випустила пару, голова на місце стала.
А ти правильно відреагував, по-чоловічому.
Це мене отямило.
Простиш мене, глупу?
Покрила Миколу гарячими поцілунками, запросила до накритого столу.
Та я нічого не чув, зізнався Микола, відчуваючи, що отримав медаль без бою.
Дякую!
обійняла його Вероніка.
«Оце так справи, подумав Микола, який сьогодні нічого особливого не зробив.
Треба частіше глухнути, може, й жити стане легше».