— Спорити вже немає сенсу. Треба вирішувати, що робити далі. Потрібно оплатити навчання Софійки, хоч би за перший курс. Вона у нас розумна, підтягне знання та переведеться на бюджет, — втомлено промовила Оксана, дивлячись на чоловіка.
Тарас лише знизав плечима, наче йому було байдуже.
— Тарасе, ти взагалі чуєш?
— Так, — буркнув він, не відкриваючи очей від телефону.
— Тоді треба продати мотоцикл. У мене колега цікавився. Продамо, а гроші підуть на навчання Софійки.
— Ні, Оксанко. Мотоцикл не продаватимемо, — різко відповів Тарас, заморозивши жінку несподіванкою.
— Це ще чому?
Відповідь була як удар у грудях.
Оксана завжди вірила, що сім’я — це фортеця, збудована на довірі й компромісах. Вони з Тарасом прожили разом двадцять три роки, пережили складні часи, збудували будинок у передмісті Львова, виростили доньку. Але останнім часом усе змінилося. Тарас став похмурим, відстороненим. Вона думала, то через смерть його брата Івана, з яким вони були дуже близькі.
Іван залишив дружину Марію й сина Ярослава. Оксана й Тарас підтримували їх, часто в шкоду собі. Але цей випадок став останньою краплею.
— Я обіцяв мотоцикл Ярику, — кинув Тарас.
— Почекай… Як ти міг? Ми ж домовилися продати його для Софійки! — Оксана відчула, як кров кинулася до голови.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на родинній нараді, коли Софійка закінчувала школу! Вона обрала складну спеціальність, з високими балами!
— Тоді я не знав, що Іван помре, а Ярик залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Оксана намагалася пробитися до чоловіка, але він мовчав, втупившись у підлогу.
Вона вирішила, що він узяв її очку, і занурилася в клопоти: дізнавалася, як оформити контрактне навчання для Софійки. Дні пролетіли в метушні.
Вечером, накриваючи стіл на вечерю, Оксана почула дзвінок телефону. На екрані світився номер Марії.
— Оксанко, величезне дякую за подарунок! — голос удови звучав щирою радістю.
— Який подарунок? — збентежилася Оксана.
— Мотоцикл! Тарасик подарував його Ярику. Ти б бачила, як він щасливий! Він із дитинства мріяв про байк, Іван обіцяв подарувати на вісімнадцять. Але після його смерті… звідки в нас гроші? А Тарасик здійснив мрію сина! Дякую вам!
Серце Оксани стиснулося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Оксанко. Тарасик подарував його Ярику. Ти не знала?
Оксана мовчала, не в змозі вимовити слова. Цей мотоцикл вони з Тарасом купили три роки тому на спільні заощадження. Вона погодилася на покупку з вимогою: якщо знадобляться гроші для Софійки — мотоцикл продадуть.
У голові ожив останній розмов із донькою:
— Мам, я все з’ясувала, треба внести аванс.
— Звісно, Софійко, ми з татом все вирішили. Завтра покупець приїде дивитися мотоцикл…
Тепер ці слова дзвеніли як глум.
— Гаразд, чую, ти зайнята, — сказала Марія й поклала трубку.
Коли Тарас зайшов у будинок, Оксана сиділа на дивані, міцно стискаючи телефон.
— Тарасе, мені дзвонила Марія. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без моєї згоди? Потай?!
— Оксанко, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Тарасе! Ми купували його разом, з умовою, що продамо для Софійки!
— Та що ти заладила про навчання! — гаркнув він. — Не розумієш? У мене немає сина. Ти народила мені тільки доньку. А Ярик — справжній хлопець. Я обіцяв Іванові піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Оксани здригнувся від болю. — Софійка для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
З коридору почулися кроки. Софійка стояла в дверях, бліда, з очима, повними сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — пробурчав Тарас. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Ярикові ніхто байк безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Софійка, розвернулася й вийшла, гупнувши дверима.
— Подивися, що ти наробив! — Оксана ледь стримувала лють.
— Оксанко, я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Ярик — батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відповіла вона.
Останні місяці Оксана помічала, як Тарас віддаляється. Він затримувався на роботі, ставав потайливим, часто відвідував Марію.
— Просто підтримую її, вона одна, — казав він. — Ярик просив допомогти з мотоциклом, він навчається на автослюсаря, любить техніку.
Оксана й сама допомагала МарОксана глянула у вікно, де за обрієм сідало червоне сонце, і зрозуміла — тепер її шлях буде один, але вільний.
