Зрачений та розправка: розпа́та сім’я
— Годні сперечатися. Треба вирішувати, що робити далеко. Прийде́ться платити за навчання Марічки, хоч би за перший курс. Вона у нас розумна, підтягне знання й переїде на бюджет, — втомлю́жено проговорила Олена, дивлячись на чоловіка.
Якщо пожав плечими, ніби розмова його не стосувалася.
— Я́кш, ти взагалі чуєш?
— Так, — буркнув він, не відводячи погляду від телефону.
— Тоді треба́ продава́ти мотоцикл. У мене колега цікавився. Продамо, а гроші підуть на навчання Марічки.
— Ні, О́лю. Мотоцикл не продаємо, — різко відповів Ярослав, здивувавши дружину.
— Чому ж?
Відповідь вдарила, як кулаком у живіт.
Олена ві́рила, що сім’я — це фортеця, збудована на довірі та компромісах. Вони з Ярославом прожили разом двадцять три роки, пережили труднощі, збудували будинок у передмісті Львова, ви́ростили дочку. Але в останній час усе змінилося. Ярослав став дратівливим, замкнутим. Олена думала, що це через смерть його брата Андрія, з яким вони були дуже близькі.
Андрій залишив дружину Софію й сина Дениса. Олена та Ярослав підтримували їх, часто в збиток собі. Але цей випадок став останньою краплею.
— Я обіцяв мотоцикл Денису, — кинув Ярослав.
— Почекай… Як ти міг? Ми ж домовилися продати його для Марічки! — Олена відчула, як кров прилила до обличчя.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній раді, коли Марічка закінчувала школу! Вона обрала скла́дну спеціальність, з високим балом!
— Тоді я не знав, що Андрій помре, а Денис залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Олена намагалася дійти до чоловіка, але він мовчав, дивлячись у підлогу.
Вона подумала, що він погодився, і почала займатися справами: з’ясовувала, як оформити платне навчання для Марічки. Дні проминули в запроро́чках.
Ввечері, накриваючи стіл на вечерю, Олена почула дзвінок телефону. На екрані світився номер Софії.
— О́лю, дякую велике за подарунок! — голос вдови був переповнений радістю.
— Який подарунок? — Олену охопила плутанина.
— Мотоцикл! Я́рко подарував його Денису. Ти б бачила, як він щасливий! Він з дитинства мріяв про байк, Андрій обіцяв подарувати на вісімнадцять. Та після його смерті… звідки в нас гроші? А Я́рко здійснив мрію сина! Дякую вам!
Серце Олени стиснулося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, О́лю. Я́рко подарував його Денису. Ти не знала?
Олена мовчала, не в змозі вимовити слова. Цей мотоцикл вони з Ярославом купили три роки тому на спільні заоща́дження. Вона погодилася на покупку з умовою: якщо знадобляться гроші для Марічки, мотоцикл продадуть.
В голові з’явився недавній розмова з донькою:
— Мам, я все з’ясувала, треба внести аванс.
— Звісно, Марічко, ми з татом усе вирішили. Завтра покупець приїде оглядати мотоцикл…
Тепер ці слова звучали, як глум.
— Гаразд, чу́ю, ти зайнята, — сказала Софія й поклала трубку.
Коли Ярослав увійшов до хати, Олена сиділа на дивані, стискаючи телефон.
— Я́рку, мені дзвонила Софія. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він зупинився, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без мого дозволу? Потайки?!
— О́лю, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Ярославе! Ми купували його разом, з умовою, що продамо для Марічки!
— Та що ти залади́ла про навчання! — вибухнув він. — Не розумієш? У мене нема сина. Ти народила мені лише доньку. А Денис — справжній хлопець. Я обіцяв Андрію піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйо́зно?! — голос Олени задрижав від болю. — Марічка для тебе не спадкоє́миця? Не рідна?
З коридору почулися кроки. Марічка стояла в дверях, бліда, з очима, сповненими сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — буркнув Ярослав. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Денису ніхто байк безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Марічка, розвернулася й пішла до своєї кімнати, грюкнувши дверима.
— Подивися, що ти наробив! — Олена ледве стримувала гнів.
— Я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Денис — батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відповіла вона.
Останні місяці Олена помічала, як Ярослав віддаляється. Він затримувався на роботі, став скритним, часто відвідував Софію.
— Просто підтримую її, вона одна, — казав він. — Денис просив допомогти з мотоциклом, він учиться на авто́механіка, полюбляє техніку.
Олена й сама допомагала Софії: оформляла документи пісОлена глянула йому в очі і тихо сказала: “Забудь цю дорогу, Ярославе — тут тебе більше ніхто не чекає.”
