– Ніколи не думала, що в 52 роки стану посміховиськом, і все через власну доньку, – з гіркотою скаржиться Марія своїй подрузі. – Все життя працюєш на знос, економиш, берешся за будь-яку підробітку, аби в доньки було все, а в результаті вона звинувачує мене у крадіжці! Тепер весь Жашків про це торочить, а вона ще й знайшла батька, з яким ми не спілкувались п’ятнадцять років, і нанялась йому.
Марія благала доньку й колишнього чоловіка припинити плітки, адже це ганьба на весь городок. Але даремно. Вони твердили одне: вона обікрала власну дитину. Подруга, вислухавши, у розгубленості запитала:
– Марусю, я нічого не розумію! Як ти могла її обікрасти? Розкажи з самого початку.
– Ти ж знаєш, як я сама виховувала Соломію. Пам’ятаєш, як чоловік кинув мене з двомарічною дівчинкою заради іншої? Неважко здогадатись, як мені було важко.
– Авжеж, пам’ятаю. Досі не розумію, як ти впоралася!
Марія глибоко зітхнула, згадуючи ті темні дні. Після розлучення вона зрозуміла, що не може залишатись у рідному містечку, де все нагадувало про зраду. Продавши двокімнатну квартиру батьків, вона з Соломією переїхала до Жашкова. Грошей вистачило лише на скромну двушку в гарному районі. Марія влаштувала доньку до садка і взялась за дві роботи. Тоді ж вона й познайомилася з подругою. Життя було важким: безкінечні підробітки, втома, але зміна обстановки дала надію на новий початок.
Марія працювала, не покладаючи рук, аби Соломія ні в чому не відчувала потреби. Гарний одяг, новий смартфон, заняття з танців, репетитор з англійської – усе, що донька хотіла. Без підтримки рідних, Марія сама тягнула сім’ю. Вона хотіла, аби Соломія ніколи не відчувала себе обділеною, тому економила на собі, відмовляючись від нових суконь і відпочинку.
– Невже ти все це оплачувала сама? – здивувалася подруга. – Я думала, колишній допомагав грошима!
– Він платив аліменти, – зізналася Марія. – Але я п’ять років не чіпала той рахунок. Не хотіла брати нічого від зрадника. Потім вирішила перевірити, скільки там накопичилося. Сума була значною, але потреби в цих грошах не було – я справлялася. Вирішила залишити їх на потім. Ще почала відкладати частину зарплати.
Соломія завжди мала все необхідне, тому витрачати аліменти не доводилося. Марія мріяла про старість: купити хатку в селі, розвести город, завести курей, кролів. Донька вийде заміж, а Марія залишить їй квартиру і буде присилати домашні заготовки. Звісно, більша частина грошей на рахунку була від аліментів, а не її особисті заощадження.
– Яка чудова ідея! – зраділа подруга. – Я теж мрію про хатку в селі. Молодець!
– Не поспішай хвалити, – гірко усміхнулася Марія. – Як тільки я купила дім, я була на сьомому небі і поділилася радістю з Соломією. І одразу ж пошкодувала. Вона звинуватила мене в тому, що я її обікрала, і припинила зі мною розмовляти.
– Невже через гроші? – вразилася подруга. – Соломія завжди була такою розумною, доброю дівчиною!
– Вона й залишилася такою, – зітхнула Марія. – Але чомусь вирішила, що я вкрала її гроші. Ми довго сварилися. А потім вона знайшла номер батька й поскаржилась йому. Тепер вони вимагають повернути всю суму. Колишній назвав мене егоїсткою, мовляв, я витратила на себе гроші, які він давав на освіту Соломії. Але вони не враховують, що я горбатилася на двох роботах і дала доньці все, що їй потрібно. Невже я така жахлива мати, що обікрала власну дитину?
Марія замовкла, її очі наповнилися сльозами. Вона згадувала, як відмовляла собі у найменших радощах, аби Соломія росла в достатку. Кожен новий гаджет, кожна поїздка на море – усе це було оплачено її працею. А тепер донька, яку вона виховувала з такою любов’ю, обернулася проти неї. Жашків гув від пліток: «Марька вкрала у доньки аліменти!» Сусіди перешіптувалися за спиною, а Соломія, замість захищати матір, розпалювала конфлікт, зв’язавшись з батьком, який кинув їх п’ятнадцять років тому.
Колишній чоловік, Тарас, не соромився у звинуваченнях. Він телефонував Марії й кричав у трубку:
– Ти витратила гроші, які я надсилав на Соломію! Як ти могла? Це її майбутнє!
Марія намагалася пояснити, що сама забезпечувала доньку всім необхідним, що аліменти лежали неторканими, доки вона не вирішила здійснити свою мрію. Але Тарас не слухав. Соломія теж. Її образення було глибоким, ніби мати відібрала в неї щось найцінніше. Марія почувалася зрадженою. Вона віддала доньці всю себе, а тепер її звинувачували у егоїзмі.
Одного разу, сидячи у своїй новій хатині, оточеній тишею та запахом трав, Марія задумалась. Можливо, вона й справді помилилася, не пораМарія зрозуміла, що в житті найважливіше не гроші, а довіра та розуміння між найближчими людьми.
