Знаєш, як іноді буває ніби ти у своїй сімї, але поруч із рідними відчуваєшся чужою? Ось так і в Маряни виникає вона знову із захватом дивиться на Оксану й Святослава. Які ж гарні! Високі, чорняві, очі сині як крижана вода. Знов їм вручають нагороди перше місце у районних змаганнях. Маряна хотіла першою привітати, ледь встала на свою хвору праву ногу, поквапилась до них. Заздалегідь звязала для них двох зайченят: у спідничці для Оксани й у клітчастих штанях для Святослава.
Маряна, така незграбна, завжди повна, волосся рідке, закручене абияк шпилькою, а посмішка наївна сонячна. А Оксана з Святославом зробили вигляд, що її не бачать. Вона ледве проштовхується крізь натовп:
Пропустіть, це мій брат і сестра! щасливо вигукує Маряна.
Тут підскочила подруга Оксани, білява Ірка:
Окс, а це що за повна дівка там лізе? Каже, ваша сестра Та не може бути?
Оксана побачила Маряну краєм ока і про себе подумала: «Ой, знову ця незграба! Мама, мабуть, змусила прийти. Ганьба ж» А вголос:
Ні, про що ти! В мене один брат, це Святослав.
Ой, ну я так і думала! пирхнула Ірка. Іще й ці саморобки тягне
Може вона наша вболівальниця? Візьми в неї зайців, Ір, і доганяй нас, а ми зі Святом йдемо далі! кинула Оксана і, схопивши брата за руку, подалась в інший бік.
Ірка взяла зайців, пообіцяла передати.
Добре! Я вдома вас чекатиму, варенички наліплю! зраділа Маряна і, трохи присідуючи на ногу, рушила додому.
На, ось тобі твої зайці, вона вдома чекає й вареники ліпить. Ти впевнена, що вона не ваша рідня? допитувалась Ірка у Оксани.
Справді не наша. Просто хоче до слави причепитися, буркнула Оксана і пожбурила зайців у смітник. Всі разом рушили на нагородження.
Хоч Ірці збрехала Маряна й справді їхня сестра. Прийомна. Мати Оксани й Святослава, Ганна Іванівна, забрала Маряну до себе, коли трапилась біда у далеких родичів: Маряна втратила родину в аварії, лишилась зовсім одна і мала каліцтво.
Ганна Іванівна була ледве родичкою сім вод на киселі, навіть прізвище інше. Ближчі родичі відмовились, а вона взяла. Перед тим витерпіла істерики від чоловіка й дітей: ті скандалили, що матимуть нову сестру. Оксана й Святослав виросли у всьому балувані їм усе було дозволено.
Мамо, не бери її! Вона ж повна, кульгава, не гарна. Поруч іти стидно! нервували діти.
Діти, шкода ж дівчинки, одна вона, як сирота Люди і котів з собаками беруть, а тут жива дитина, вмовляла їх Ганна Іванівна.
Врешті погодилися куди дінешся, мама працювала директоркою магазину, більшість грошей у сім’ї від неї. Батько їхній, Ігор, був лише заступником у дружини, та й, чесно кажучи, більше захоплювався пригодами на стороні, ніж родиною. Ганна Іванівна мовчала, бо Ігор був красень он і діти вдалися.
Маряна росла, маленька, кумедна, білява, з такими небесно-прозорими очима. Оксана кепкувала:
В неї очі, як молоко з блакиттю. Товстуха!
А насправді Маряна як здобна булочка: щічки і ямочки, добра-добра. Але грала завжди сама брат і сестра її не допускали. Маряну завжди у всьому винуватили: Святослав розбив вазу звалили на неї, Оксана порвала мамину кофту знову у всьому крайня Маряна.
А вона мовчки все зносила, тільки тихо кивала у відповідь, вибачалась. Не хотіла, щоб сварили красивих брата й сестру. Її ж названа мама Ганна Іванівна ніколи не лаяла. А ось батько часто зрився:
Ну навіщо ти притягла цього опудала в дім! Перед людьми соромно! Ходити нормально не може, важить, як теля. Діти як із казки, а ця якесь непорозуміння. Кому вона буде треба, коли виросте? кричав Ігор.
Маряна тихо слухала під дверима, потім дивилась у дзеркало не любила своє відображення, так хотілось бути хоч трішки схожою на Оксану з Святославом.
В школу її віддали теж в іншу лише щоб близнюків відокремити. Ті пригрозили: інакше зроблять з навчанням все наперекосяк. Ганна Іванівна вимушено погодилась бачила, що той місточок між рідними й прийомною дівчинкою ледь тримався
Минув час, Оксана й Святослав вступили в університет у Києві, поїхали. А Маряна попрохала маму залишитись удома.
Дитинко, ти ж будь-куди вступиш! Я все оплачу дизайнер, перекладач, ким хочеш? Ганна Іванівна притискала її до себе.
Маряна, як кошеня, тулиться до мами і так легко на душі Рідні діти цілували маму через силу, з ними не відчувала тієї теплоти, що від Маряни.
Вона завжди зустрічала маму з роботи. Хоч як пізно Ганна Іванівна не поверталась Маряна стояла або у дворі, або в передпокої на пуфику. Інші чоловік і діти могли навіть не помітити, що мама прийшла. Якось Ганна зробила зауваження, а Оксана:
Мамо, ми ж зайняті! А ця чекає тебе, як собачка бо більше нема чого робити, і мрій у неї теж немає.
Маряна підняла свої прозорі очі:
Мамо, можна я тваринок лікуватиму? Я хочу бути ветлікарем. Тут у нас у Пироговому можна навчатися
Справа в тім, що Маряна завжди тягла додому котенят, цуценят, лікувала, доглядала, прилаштовувала. Лишився один пес великий, волохатий, такий собі друг Оксана нарікала, що непрестижна порода, а Ганна Іванівна підтримувала Маряну.
Так і жили. Згодом, через здоровя, Ганна Іванівна мусила сидіти вдома. Чоловік швидко занюхав, що гроші закінчаться, і подався до подруги дружини господині перукарні.
Дітям, коли приїздили, в основному потрібні були мамині гривні. Але поряд залишилась тільки Маряна. Зі своєю кульгавою ніжкою, готувала щодня смаколики для мами, масаж робила, трави заварювала. По вечорах сиділи під яблунею, пили чай і більшої радості у Маряни й бути не могло.
Оксана й Святослав створили сім’ї. Мама придбала кожному по квартирі. Але тут гримів грім: одного разу Святослав приїхав уночі весь у сльозах казав, що опинився у боргах по самі вуха.
Звідки взяти такі гроші? У батька питала? у відчаї схопилася за серце Ганна Іванівна.
Ну, якщо не знайдеш, сина у тебе більше не буде, буркнув Святослав.
Вирішили: якщо продати будинок, то якраз вистачить розрахуватись. Мама з розгубленням простягла:
А ми з Маряною куди? Куди ж вона, ця наша Маряна?
Що вона мене обходить? Доросла, хай сама заробляє, а ти до мене! Моя Галя буде рада, усміхнувся Святослав.
Галинка його дружина, й мама сумнівалась, чи буде рада Але сперечатися не стала. Сина рятувати потрібно. Тільки умову поставила Маряна їде разом. Святослав змирився, але Маряна вже йому шепоче пізніше:
Мамо, ти їдь сама. Я давно зустрічаюсь з людиною, переїду до нього. Не переживай!
Як це? Хто він? збентежилася Ганна Іванівна.
Потім познайомишся, мамо! обійняла її Маряна і поцілувала.
Святослав зрадів: не треба вигадувати, як від Маряни позбутися, у новій квартирі їй не місце
Маряна ж просто так вигадала: ніякого хлопця у неї не було. Просто зрозуміла її не чекають, ще й мамі незручно буде. З любові до мами не хотіла їй зайвих турбот.
Орендувала кімнату в приватному будинку в селі. Господар дід Прокіп, самотній, купа господарки: кури, кози, свині. Довідавшись, що квартирантка ветеринар, зрадів неймовірно. Плату відмовлявся брати, але Маряна наполягла, а дідусь назад суне їй гривні в сумку.
Все ладналося: житло, робота, люди поважали, а тварини обожнювали! Не боялися, Даша з кожним ніжно розмовляла: «На, Барсик, ось тобі від мене гостинець!»
Господарі в захваті та ж баба Оля казала: «Мене в лікарні так не зустрічають, як ти мого Кузю! Золота ти дівчина!»
Та душа її все одно боліла як там мама? Часто дзвонила, але Ганна ніби уникала, а останнім часом телефон взагалі брав Святослав, казав різко: «Мати відпочиває».
Якось Маряна на вечері з дідом Прокопом зітхає:
Пів року не бачила, скучила страшно.
А чого не навідаєшся? Давай, і я складу компанію «Жигулі» та є! Доїдемо!
Порадились і вирушили. Довго стукали у двері дорогого Святославового помешкання. Вийшла Галинка білява, у короткому халатику.
Ви хто? Нам нічого не треба!
Ви, мабуть, Галина? Я Маряна, сестра Святослава. А де мама?
Мама? Її тут нема. Марко забрав у дім для літніх зовсім злягла, а я зайнята, у лікарні не була. Зараз дам адресу й більше не приходьте! і, махнувши флаконом французького парфуму, сунула Маряні папірець з адресою.
Маряна, не роздумуючи, хапає записку, з дідом летять туди в заклад для стареньких
У кімнаті виснажена, крихітна бабуся з порожніми очима Маряна плаче:
Мамочко, це я! Пробач! Я тебе додому заберу. В нас буде краще, курочки, яєчня, козяче молоко! Жити будемо! Люблю тебе!
Вона таки змогла забрати маму додому. А дід Прокіп, як фронтовик, допоміг оформити всі папери, притискався до керівництва, поки не дозволили. Марко, як міг, відкараскався від мами
Ганна Іванівна на десятий день підвелась, поволі підійшла до вікна. Надворі курка кукурікає, свинка топає. Пахне свіжою травою, молоком, і ще свіжоспеченими варениками. Заходить до кімнати Маряна знову з незграбною ходою, але щаслива, бачить маму й обіймає, просить вибачення, що так довго була осторонь, що тепер вони житимуть разом, а не з Оксаною й Святославом.
Ганна просто міцно її тримала, цього разу не приховуючи сліз… Бо, виявилося, насправді рідний не той, хто кров, а хто серцем поруч.
Все добре, Маряночко. Тепер у нас все буде добре, шепотіла Ганна Іванівна.
О, дівчата, чай пити будемо? зайшов у кімнату дід Прокіп.
І, сміючись, удвох з Маряною і бабусею, тримаються за руки й ідуть у свою нову життя.
