Ось як ця історія звучала б у нашому варіанті:
Коли Богдан розвалився на дивані, занурений у серіал, у кімнату увійшов батько. Голос у нього був твердий:
— Сину, треба поговорити.
— Ну, кажи, — Богдан навіть не відірвав очей від екрана.
— До мене підходила твоя дружина. Каже, ти щось дивно поводишся останнім часом. У тебе проблеми?
— Усе гаразд, — відмахнувся він.
— Гаразд? — Андрій Сергійович мовчки взяв планшет, відкрив фото і показав синові. Богдан глянув — і застиг.
Колись Андрій і Оксана були ідеальною парою — разом починали бізнес, разом йшли по життю, але лише до тридцяти восьми років у них з’явився довгоочікуваний син. Богдана любили, пестили, виховували без суворості. І виріс він егоїстичним, лінивим та зіпсованим.
Закінчив університет ледве-неледве — завдяки грошам батьків — Богдан заявив, що втомився. Працювати не хотів, пояснюючи: «Грошей і так вистачає».
Андрій наполягав на самостійності, але Оксана заступалася:
— Нехай відпочине. Ще нагріється в цьому житті.
Батько лише махнув рукою — було ясно, що з сина толку не буде.
Богдан жив безтурботно: вечірки, закордонні подорожі, постійно нові дівчата. Розбив подарувану дорогу машину — сам вижив, але мати від пережитого шоку потрапила до лікарні й через рік померла. Разом із нею пішла й остання дисципліна в житті Богдана. Він став витрачати матчині гроші, навіть не приховуючи цього.
Потім привів додому нову пасію — Віру. Молода, яскрава, зухвала. Батько відразу зрозумів — біда на порозі. Намагався вмовити сина:
— Настка — ось твоя людина. Розумна, спокійна, господарня. Вона любить тебе з дитинства.
— Настка — нудина, — відрізав Богдан. — А Віра — свято.
Але свято швидко перетворилося на лихо. У будинку гуляли — усе перевернуто, покоївка в сльозах, батько у люті.
— Або ти опам’ятаєшся, або йдіть звідси.
Богдан лише нахабно відповів:
— Що, я у власному будинку не можу гостей прийняти?
— Це мій будинок, — спокійно сказав Андрій. — Тобі належить лише квартира. Іди туди — гуляй скільки завгодно.
Син пішов, але продовжував витягувати гроші з матчиного рахунку. Виявилося, Віра була з ним не через кохання. Через пару років гроші скінчилися — продали навіть квартиру, щоб розплатитися з боргами. А потім Віра зникла з іншим чоловіком, залишивши Богдана з немовлям на руках.
Так він і повернувся — з шестимісячним Данилком, блідий, змучений, принижений.
— Мені більше нікуди йти, — прошепотів він.
Батько пустив. Але поставив умови: привести себе до ладу, влаштуватися на роботу та одружитися… на Настці.
І Настка погодилася. Усі ці роки вона зберігала вірність. Полюбила дитину як рідну, а тест ДНК підтвердив: Данилко — справжній онук Андрія Сергійовича.
Три роки у будинку панував спокій. Богдан, здавалося, змінився. Працював, не гуляв, дбав про родину. Але потім він став дивним — зникав по вечорах, мінявся в настрої. Одного разу батько вирішив дізнатися правду — підключив службу безпеки. І отримав фото: Богдан зустрічався з Вірою.
— Чому ти з нею бачився? — спитав Андрій, кинувши перед сином планшет.
— Вона — мати мого сина, — відповів Богдан.
— Вона — джерело твоїх бід. Не підходь до неї. І щоб вона забула дорогу до нашого дому. Я доміжуся, щоб її позбавили всіх прав.
За тиждень Богдан зник. Востаннє його бачили, як він сідав у машину з Вірою.
Андрій Сергійович не пережив зради. Настка та Данилко були поруч у його останні дні. А Богдан… Він обізвався лише через чотири місяці — засмаглий, доглянутий, з Вірою під руку.
— Привіт, — усміхнувся він Настці. — А ти все така сама. Ми прийшли з приводу спадщини.
— Даремно. Усе вже вирішено, — відповіла Настка. — Піднімайся, Данилко, будь ласка, у свою кімнату. Нам з татом треба поговорити.
Хлопчик слухняно пішов. А Настка, не втрачаючи спокою, промовила:
— Все майно належить мені та Данилкові. За законом я — його мати.
— Що?! — видихнули Богдан і Віра.
— Усе оформлено юридично. Ваші права скасовано. Ви нічого не отримаєте.
— Ми ж його батьки! — обурилася Віра.
— Ні. Батьки — це ті, хто поряд, — тихо сказав зі сходів Данилко. — Настка — моя мама. А ви — ніхто.
Охорона мовчки проводжала незваних гостей. Богдан зрозумів — він програв. Як і зазвичай.
