Повільно прокидаючись, Ганна Іванівна відчуває різкий біль у голові, який не відпускає, а глибока втома повністю її охопила. Діти, зазвичай галасливі та неслухняні, зачинили двері непомітно, ніби намагалися прокрастися. Опершись на лікті, вона спостерігала крізь вікно, як Петро та Оксана швидко заходили у ліс. Коли, їхні постаті зникали між деревами, в її грудях зростала важка тривога.
— Оксанко! Петрю! Не йдіть! — спробувала покликати вона, але голос ледве долинув, немов шепіт.
Відповіді не було, фігури зникли в гущавині, а тиша вечора ніби поглинула всі сліди їхньої присутності. Сльози котилися з її очей, струмками по зморшкуватих щоках, мов невгамовна ріка.
Як вона опинилася в такому стані? Як дозволила власному синові зрадити себе? Ці питання невблаганно лунали в думках, поки темрява миті її огортала. Вона на мить заплющила очі, важко дихаючи, але, відкривши знову, полегшення не відчула.
Все її життя було наповнене постійними перешкодами. Петро, її син, завжди був неспокійним, мінливим, шукачем чогось недосяжного. Після років мандрівок та тимчасової роботи він повернувся додому з дружиною Оксаною. Однак привіз не добро, а порожні обіцянки та надію, що незабаром згасла.
З народженням Іванка, онука, що жив із нею, її серце наповнилося щастям, глибоким джерелом сили для її духу. У важких умовах вона дарувала йому безмежну любов і працювала без упину, збираючи кожну гривню. Разом із покійним чоловіком вони побудували дім, мріючи про краще майбутнє для родини.
Та одного дня цей спокій розбився, коли Петро виявив суму, яку його мати назбирала за роки. Його поведінка різко змінилася: прокинулася ненаситна жадібність. Він вимагав грошей для “інвестицій”, цілковито ігноруючи вчення про старання і працю, яке вона йому передала.
— Віддай мені ці гроші, потрібно! — наполегливо вимагав Петро, але Ганна Іванівна, знеможена постійними вимогами, категорично відмовляла.
Що почалося як розмова про гроші, незабаром переросло у конфлікт, сповнений образ і звинувачень.
Сварка закінчилася гострою сутичкою. Гнів Петра кипів, його слова стали вогкими, він лаяв матір за егоїзм і скупість. Та насправді його справжнє бажання — не лише гроші, а утвердження власної влади й контролю над нею та її життям.
Почувши сварку, коли Іванко повернувся зі школи, він рішуче втрутився, вигнавши батька з кімнати й заспокоївши бабусю валеріаною. Хоч Ганна Іванівна слабо посміхнулася, усередині вона розуміла: зробити вона вже мало що могла. Іванко незабаром мав їхати вчитися до іншого міста, обіцяючи повернутися після навчання.
З кожним днем, незважаючи на постійні дзвінки Іванка, Ганна відчувала, що
У повільному пробудженні Алла Сергіївна відчуває різкий біль у голові, який не відступає, і глибоку втому, що обволікає її цілкови́то. Діти, зазвичай галасливі та неохайні, зачиняють двері тихо, наче намагаються лишитися непоміченими. Опираючись на лікті, вона спостерігає крізь вікно, як Петро й Мар’яна швидко йдуть у ліс. Коли вони зникають серед дерев, у грудях наростає гнітючий страх.
— Мар’янко! Петрику! Не йдіть! — намагається покликати вона, та голос її ледве чутний, наче шепіт.
Без відповіді постаті тонуть у гущавині, а вечірня тиша ковтає останні сліди їхньої присутності. Сльози котять по зморшках її обличчя, немов невгамовна ріка.
Як дійшла до цього? Як дозволила синові зрадити себе? Ці питання б’ють у голові без перепочинку, коли темні часи обгортають її. На мить вона заплющує очі, важко дихає, але розплющивши їх знову, не знаходить полегшення.
Все її життя було боротьбою. Син Петро завжди був невгамовним, непостійним, шукаючи щось недосяжне. Після років мандрівок та миттєвих робіт повернувся з дружиною Мар’яною. Та замість добра приніс пусті обіцянки та надію, що розвіялась швидко.
Від народження онука Ванька, що жив із нею, став її сенсом, джерелом сили. В важких умовах вона дала йому всю любов, невпинно працювала, збираючи кожну гривню. Разом з померлим чоловіком збудували будинок, вірячи в краще майбутнє для родини.
Та одного дня спокій розбився, коли Петро дізнався про гроші, що мати збирала роками. Його поведінка різко змінилась: виросла жадібність, вимагаючи коштів на “інвестиції”, забувши про працю та чесність, чому вона навчала.
— Віддай мені ці гроші! — настирливо вимагав Петро, але Алла Сергіївна, виснажена постійними зверненнями, рішуче відмовляла.
«Сварка через гроші швидко переросла у бурю образ та звинувачень.»
Суперечка закінчилася гострим конфліктом. Лють Петра наростала, слова ставали жорстокими — він звинуватив матір у егоїзмі та скупості. Та справжня мета була не у грошах, а у встановленні влади над нею та її життям.
Коли Ванько повернувся зі школи й побачив сварку, він втрутився рішуче: вигнав батька з кімнати, заспокоїв бабусю валеріаною. Хоч Алла Сергіївна слабо посміхнулась, всередині знала — мало що можна зробити. Ванько їхав навчатися до іншого міста, обіцяючи повернутися після нав
В опівнічному холоді під суворими дубами, коли вітчизняні зірки присипали небо, а промерзле ґрунтове вологне пронизувало її кістки, вікова глибока стомленість остаточно перемогла — та в саме те останнє мить, вона, звільнена від зрадницьких кайдан, дивлячись на вишиту стрічку Чумацького Шляху, нарешті спокійно перейшла у вічний сон, куди ніхто вже не міг її переслідувати.
