Такої важкої прокидання не пам’ятаю – голова розколювалася, а весь тіло обгортала страшенна млявість. Онуки, зазвичай галасливі й невгамовні, цього разу непомітно заперлися за дверима, немов намагалися затаїтися. Соломія Миколаївна, привставши на лікті, побачила крізь вікно, як Петро й Марійка зникли в лісі. Їхні постаті тонули поміж смереками, а в грудях у неї почало стискатися від жаху.
— Марієчко! Петре! Верніться до хати! — глянула вона ледве чутним шепотом.
Відповіді не надійшло. Фігури зникли в гущавині, а вечірню тишу поглинуло разом із їхніми слідами. З очей покотилися сльози — справжні річки по зморшкуватим щокам.
Як вона дійшла до такого? Чому власний син зрадив? Питання вдаряли в голову, немов молоти, аж сердце стримувало. На мить заплющила очі, намагаючись зібрати дух, але коли розплющила, полегшення не прийшло.
Все життя працювала не покладаючи рук. Петро рос непосидим – завжди десь поспішав, щось шукав, та все не свою путь. Об’їздив краї, перепробував роботу за роботою, а потім вернувся з дружиною Марійкою. Та привіз не статки, а порожні обіцянки та марні мрії.
Її великою радістю став онук Іванко, що жив із нею. Ради нього вмирала в роботі, кожної копійки не додавала, а тільки складала. Разом із чоловіком, котрий уже відійшов у вічність, будували гніздо, аби родині було добре.
Та одного дня Петро довідався, скільки гривень мати змогла назбирати. З того часу його немов змінили. З’явилася жорстока жадоба – вимагав гроші на “інвестиції”, забувши про працьовитість, яку вона в нього виховувала.
— Віддай мені ті гроші! — вимагав він, а Соломія Миколаївна, знеможена, лишалася непохитною.
Спершу був розмова про гроші, а потім прокинулися давні образу та переконання.
Розмова переросла в гострий конфлікт. Гнів Петра розпалювався – його слова ставали як ножі: “скупа!”, “егоїстка!”. Та його метою було не лише багатство – він жадав панувати над нею та її життям.
Коли Іванко повернувся зі школи і побачив сварку, він був незламним. Випровадив батька з кімнати, а бабусі напоїв ковтком валер’янки. Соломія Миколаївна посміхнулась крізь сльози, але всередині знала – сили вже нема. Іванко мав вирушати навчатися до іншого міста, обіцяючи повернутися.
Дні йшли, Іванко дзвонив часто, але бабуся відчувала – щось зламалося назавжди. Боротися з цим більше не було сил. Її власний син, Петро, зрадив її заради наживи.
Настало темне холодне лісне підземелля. Її зв’язану охопила страшна догадка: до чого ж ми дійшли? За гроші? Всю душу віддала родині, а наприкінці зрадив той, кого любила найбільше.
Ця історія про Соломію Миколаївну – про біль, який завдають жадоба та зрада в рідному домі. Попри самовідданість і любов, бажання контролювати все може зруйнувати довіру родини. Це нагадує нам про важливість поваги й чесності, без яких сімейні зв’язки розпадаються.
