**Тінь зради**
Шостий день поспіль Марія не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дурнувату сварку. Богдан забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Марія двічі нагадувала. Та він, повернувшись з роботи, знову втупився у ноутбук, занурений у термінові звіти.
— Богдане! — голос Марії з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Вибач, кохана, — відгукнувся Богдан, не відриваючись від екрана. — Зовсім заплутався у справах. Давай замовимо піцу? Або суші?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Марія, натягуючи пальто.
— Куди це ти? — Богдан вийшов у передпокій, дивлячись на дружину з подивом.
— Пройдуся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Богдан знизав плечима і повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи на дружину. Але вона повернулася лише опівночі, коли місто Львів уже занурилося у зимову тишу.
— Де ти була так довго? — скрикнув Богдан.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Марія.
— Сама? У такий час?
— А що такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти будеш мені вічно цю курку пригадувати? — спалахнув Богдан. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в курці! — Марія зірвалася на крик. — Ти ставвишся до мене несерйозно! Ніякої уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!
— Що? — Богдан примружився, відчуваючи, що сварку роздули з нічого. Але, щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування у телефоні.
Ця відповідь лише додала масла у вогонь. Марія зранку мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Богдан не витримав. Підійшов, спробував обняти її, але вона грубо відштовхнула його руки і пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як знаєш, — пробубонів Богдан, відчуваючи, як роздратування наростає. На роботі й так було досить клопотів, а тепер і вдома його чекала холодна війна.
Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у святковий вихідний, Богдан вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: омлет, грінки, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Марія увійшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розлучитися, — випалила вона.
— Що?! — Богдан завмер, ніби грім уразив його. — Через курку?!
— Годі вже про цю курку! — скрикнула Марія, стискаючи кулаки. — Я ж казала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не дочекаєшся!
— Та що ти несеш?! — Богдан ще любив Марію і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж разом ходимо в кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поряд, — холодно відрізала Марія. — Ти десь у своїх думках. Я ніби зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Богдан захлинувся від образу. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке в мене навантаження!
— Ось саме тому! — перебила Марія. — Ти постійно заклопотаний, а результатів нема! З такими зусиллями ти мав би мільйони заробляти, а ми досі у цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Марієчка, я працюю без відпочинку! — благав Богдан. — Хочу більшу квартиру, хочу на море! Почекай трохи, все буде!
— Три роки у шлюбі, а нічого не змінилося, — голос Марії став льодяним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— Тобто ти вийшла за мене через обіцянки? — Богдан насупився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене кохаєш…
— Кохаю, але… — Марія зупинилася, розуміючи, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Богдан дивився на охолонулий сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Марія складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Кілька тижнів Богдан жив у прострації. Він чекав, що Марія повернеться, посміється, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він телефонував, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши заяву про розлучення, Богдан зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся у собі.
Одного разу він випадково зустрів двоюрідну сестру Марії, Олену. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Олена ніколи не любила сестру й із задоволенням поділилася плітками.
— Як справи? — спитала вона, дивлячись із співчуттям.
— Нормально, — вичавив Богдан, натягнуто посміхнувшись.
— Добре, — Олена торкнулася його плеча. — Знаю, як це важко, коли тебе кидають заради іншого. Але тримайся, ти гарна людина.
— Якого іншого?Він повернувся додому, згадуючи її останні слова, і зрозумів, що його серце нарешті звільнилося від минулого.
