Тінь зради: Шлях до свободи Оксани
Оксана, втомлена після довгого робочого дня, затягла у квартиру у Харкові важкі пакети з продуктами. Вона кинула їх на кухні, перевдяглася в домашнє й зрозуміла, що чоловіка вдома немає.
— Дивно, — пробормотіла вона, насупившись. — Де він загубився так пізно? Знову на роботі затримали?
Їхній син Данило гостював у тітки у сусідньому місті. Оксана зварила борщ, поїла сама й, влаштувавшись на дивані, відкрила соцмережі. У рекомендаціях з’явилася сторінка незнайомої дівчини — молодої, яскраї, з сяючою посмішкою. Оксана, піддавшись цікавості, зайшла в її профіль, відкрила фото й ахнула, ніби їй вдарили під ребра.
— Нарешті приїхали! — Оксана вилізла з таксі, відчуваючи, як шлунок ще крутить після дороги. Вона жадібно ковтнула теплої води з пляшки.
Морські подорожі вона переносила важко, а місцевий таксист, здавалося, взагалі не знав, що таке гальма.
— Мам, ти в порядку? — Данило, який, як і його батько, обожнював машини, дивився на неї з неспокоєм.
— Все гаразд, Данилку, просто покачало. Зараз переведу дух, і поїдемо заселятися до готелю!
Ця відпустка не планувалася. Оксана раптом зрозуміла, що більше не може жити під одним дахом із чоловіком. Вона брала понаднормові, годинами гуляла з сином у парку, лише б не бачити його. Кожен погляд на вікна їхньої квартири, де був Юрко, викликав у неї нудоту.
— Мам, дивись, тут гірки! Можна піду гратися? — Данило потягнув її за руку.
— Звичайно, зайченятко, іди. Я поки речі занесу.
До Оксани підбігла повненька дівчина з широкою посмішкою:
— Ой, новенькі! Який у вас хлопчинка! Давайте я за ним придивлюся, а ви потім мені допоможете! У нас тут усі допомагають одне одному! А ще щовечора концерти! Ви чим займаєтеся? Співаєте, танцюєте? Я от частушки співаю! Записати вас? Мене, до речі, Тетяна звати! — забалакала вона.
Оксана, якій і досі було не по собі, мріяла лише про одне — залізти під кондиціонер і лягти. Концерти її не вабили.
— Дякую, але я не беру участі. Син сам гуляє, за вашими дітьми я не доглядатиму. Вибачте, мені треба йти, — різко сказала вона.
Тетяна скривилася, але відійшла. Оксана, хитаючись, дісталася до номера. Кондиціонер на мінімум, штори задіяно, ліжко… Нарешті сама. Вона заплющила очі, і думки понеслися назад. Коли її Юрко, найближча людина, почав викликати в неї лише роздратування?
Можливо, все почалося, коли замість допомоги з ремонтом ванної він поїхав до друга?
— Оксан, у Віталія в гаражі безлад, треба було розібрати, а потім він нас пивом і шашликом частував! — весело розповідав він, поки Оксана відмивала трирічного Данила від фарби, якою той вимазався, поки вона клала плитку.
Або той випадок, коли Данилові було чотири? Він сильно ударив ногу на дитячому майданчику. Оксана, в сльозах, не знала, що робити. Подзвонила Юркові, а він кинув:
— Виклич швидку, чого ревеш? Сама відвези, проблему знайшла!
Вона відвезла, тримала сина, поки лікарі обробляли рану, шепотіла йому лагідні слова, щоб не плакав. А ввечері Юрко прийшов, глянув на Данила й хмикнув:
— Ну, бачиш, нічого страшного, до весілля загоїться.
Оксана поринала у дрімоту, важкі думки відступали. Але раптом у двері постукали.
— Ще кого принесло? — буркнула вона, підводячись.
За дверима стояла Тетяна.
— Ой, забула сказати! Ми тут всі допомагаємо. Якщо продукти потрібні, ми з чоловіком поїдемо, скажи, і тобі візьмемо!
— Вже на «ти»? — втомлено подумала Оксана. Але Тетяна здавалася щирою, і їй стало незручно.
— Дякую, Тетяно, але я дуже втомилася. Хочу відпочити.
— Звичайно, відпочивай! — Тетяна усміхнулася й пішла.
Оксана лягла, але не встигла заплющити очі, як двері розчинилися, і до номера влетів Данило з розплаканою дівчинкою років семи.
— Мам, допоможи! У Насті косички розплелися, а мама їй веліла не повертатися розкуйовдженою! Вона плаче!
— Ох, гаразд, ходи сюди, серденько, — зітхнула Оксана.
Вона ледве заплела дівчинці косу, витерла їй сльози.
— Все, умийся та біжи!
— Мам, ти найкраща! Ми гратимемо! — Данило з Настею зникли.
Спати не виходило. Оксана ворочалася, але сон утік. Зазвичай на відпочинку вона відразу розкладала речі, створювала затишок. Юрко ж біг на пляж або в бар, і коли вони з сином намагалися його знайти, він уже був у центрі компанії, з пивом і байками.
— У тебе чоловік — душа компанії! — заздрили подруги.
А Оксана мріяла, щоб він хоча б раз став душею їхньої сім’Вона глянула на море, де сміялися діти, і раптом зрозуміла: час на страх минув — треба жити далі.
