«Зрадив ту, що пройшла з ним крізь пекло… Та помста виявилася холодною й витонченою»
Прожили вони разом тридцять п’ять років. Майже півжиття. Григорій та Соломія. Їхня історія почалася, як у старих романсах — з танців під дощем, нічних розмов та спільних мрій про хату із садом. Соломія була тендітною, мовчазною, але з залізною волею. Григорій — честолюбний, із полум’ям у очах, завжди жадібний до більшого.
Вони пережили бідність, борги, переїзди між містами, втрату рідних. Коли Григорій закрутив бізнес із нуля, саме Соломія тягла на собі все — дітей, хвороби, рахунки, побут. А коли справа нарешті пішла вгору, і життя наповнилося достатком, Григорій… закохався. У молоденьку секретарку на шпильках. У ту, що сміялася його жартам і торкалася долонею його руки зайвий раз.
Рішення прийняв швидко. Найняв найдорожчих адвокатів, щоб відібрати хату — ту саму, яку вони будували разом, де Соломія садила мальви та вишивала рушники. Дім, що колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Григорію. Соломія мала два місяці на переїзд. Та впоралася за два дня. Без сліз, без істерик. Мовчки зібрала речі, викликала вантажівку. На прощання ж, на згадку про приниження, розклала по кутках щепотки в’яленої риби — у карнизи, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки вечері, яку приготувала собі на останнє — прощальна тризна в порожніх стінах.
Через тиждень нова пасія Григорія в’їхала до «хати мрії». Їй здалося, що вона потрапила у казку: світлі кімнати, тераса, грубка. Та вже за добу з’явився дивний присмак у повітрі. Гострий, важкий. Ні провітрювання, ні хімія не допомагали.
Запах посилювався. Мили підлоги з милом, міняли килими, встановили бризки. Даремно. Знайомих перестали запрошувати — ніхто не витримував смороду.
Григорій вирішив продати хату. Та чутки в містечку розлетілися миттєво. Покупці тікали через півгодини. Ріелтори розводили руками. Дім став проклятим місцем.
Подружжя взяло величезну іпотеку на нове житло. Гроші танули. А потім Григорію подзвонила Соломія.
— Як справи, Грицю?
— Погано, — не втримався він. — Хату не купують. Майже на дні.
— Дивно, — спокійно відповіла вона. — Я, до речі, суму за тим домом. Може, продаси мені? За смішні гроші. Скажімо… за 10% ціни?
Григорій ледь не розплакався. Звісно! Хай і за десяту частину. Лише б позбутися кошмару.
За два дні Соломія приїхала з нотаріусом. Документи підписали швидко. Колишній чоловік із новою дружиною виїхали, а вона, увійшовши в порожній двір, вдихнула повітря глибоко — і вперше за роки усміхнулася щиро.
Та історія не закінчилась.
Новоспечене подружжя вирішило забрати зі старої хати все: меблі, посуд, навіть карнизи! Особливо карнизи. Григорій не міг дозволити, щоб колишня отримала хоч цвях. Він сам відкрутив усі планки. І разом із ними вивіз… джерела смороду.
У новому будинку вонь з’явилася вже наступного ранку.
Соломія знала, що так станеться. І більше не дзвонила.
Тепер у своїй хаті вона насолоджується спокоєм, чистотою та садом, де цвітуть її мальви. А Григорій живе у проклятті, яке створив власними руками. За зраду. За гординю. За те, що забув, хто тримав його на плаву, коли в нього не було нічого.
