**Зрада за чашкою кави: Історія Марії**
Марія йшла додому з роботи, у душі була легкість — сьогодні їх відпустили раніше. Вулиці рідного Львова дихали весняним теплом, і вона роздумувала, як провести несподівану вільну вечірку.
— Може, заглянути до Галини? — мигнула думка. — Давно не бачились.
Рішення прийшло миттєво. Марія заскочила до кондитерської за медовим коржом і через півгодини вже дзвонила у двері подруги.
— Привіт! — Галина розпахнула двері, її очі хитренько блиснули.
— А я до тебе в гості! — посміхнулась Марія, простягаючи коробку з коржом.
— Заходь, у мене для тебе сюрприз, — раптом сказала Галина, і в її голосі пролинувся дивний відтінок.
— Який ще сюрприз? — насторожено перепитала Марія, але, не дочекавшись відповіді, пройшла на кухню. Там вона завмерла, немов приголомшена, побачивши те, що Галина назвала «сюрпризом».
— Незаміжнім подругам немає місця в домі заміжньої жінки, — любила казати Марії її бабуся. — Тримай їх на відстані, душі не відкривай, інакше проллєш гіркі сльози.
Марія завжди слухала бабусюніні поради, та й подруг у неї було небагато. Хтось розчинився у дурниці років, з кимось шляхи розійшлися після сварки, і лише Галина залишалася вірною подругою. Їхня дружба, загартована ще в першому класі, тривала майже сорок років. Разом вони ділили радощі й біди: Марія з чоловіком Андрієм виростили доньку Іринку й сина Юрка, відправивши їх навчатися до Києва, а Галина тішилася успіхами доньки Оленки й мріяла про її щасливе майбутнє.
— Моє особисте щастя не склалося, але хоч би Оленці пощастило, — сумно зітхала Галина.
— Не накручуй себе, — заспокоювала Марія. — Оленка в тебе розумниця, усе в неї буде добре. І тобі скаржитися гріх: донька чудова, хата затишна. Ну, з чоловіком не склалося — це, звичайно, важко.
— Важко, що я стільки років терпіла його вибрики, все пробачала, — гірко відповідала Галина. — Думала, перебеситься, осіне, а він тільки гіршим став.
Марія знала історію подруги як свою власну. Чоловік Галини, Олексій, все життя гуляв наліво й направо. Поки вона сама тягнула доньку, допомагала батькам і надривалася на двох роботах, він насолоджувався увагою інших жінок. Інколи йому вдавалося приховувати романи, але частіше все закінчувалося скандалами. Олексій клявся, що зміниться заради родини, і Галина знову вірила. Так минуло двадцять років, поки три роки тому він не пішов до молодої коханки.
— Оленка доросла, все зрозуміє, а ми з тобою чужі люди, тож сенсу тягнути немає, — кинув він тоді.
Поки Галина намагалася прийти до тями, Олексій пішов, забравши всі їхні заощадження. Хата належала її батькам, тож на неї він претендувати не міг. Гроші ж він вважав «справедливою компенсацією» за прожиті роки. У ті чорні дні Марія була єдиною, хто підтримував подругу, допомагав їй триматися й не зламатися.
— Мам, ти ж сама твердила про бабусині слова, що незаміжнім подругам немає місця в домі заміжньої, — нагадувала Марії донька Іринка.
— Не вигадуй, — відмахувалася Марія. — Ми з Галею сто років як сестри, і я не можу кинути її у біді.
— Та годі, мам, ми ж жартуємо, — підключався син Юрко. — Тільки ти нас цими бабусиними приказками замучила, а сама Галю ледь не щодня до нас тягаєш.
— Що за дурниці? — обурювалася Марія. — Невже ви думаєте, що Галина стане забирати вашого батька чи руйнувати нашу родину? Ми з нею та з Оленкою як одна родина, досить нісенітниці!
— Та жартуємо, жартуємо, — сміялася Іринка. — Галя нам як тітка рідна, які вже тут інтриги у вашому віці?
Марія не звертала уваги на дітейні підколювання. У молодості вона й справді дотримувалася бабусиних порад, але Андрій ніколи не давав приводу для ревнощів. Спокійний, надійний, він все життя працював на родину, а вихідні проводив удома, перегортаючи газету або щось лагодячи. Колись він дружив із Олексієм, але після розлучення Галини їхнє спілкування зійшло нанівець. Марія й Андрій залишилися на боці подруги, а Олексій сам обірвав усі зв’язки, пішовши у нове життя.
— Галі самій важко, треба кликати її до нас на свята, — часто казала Марія, і Андрій згодливо кивав.
— У Галі кран тек— У Галі кран потече — подивись, що там, — просила вона чоловіка, і той безперечливо йшов лагодити.
**Кінець.**
