Тінь зради
Шостий день поспіль Марічка не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну сварку. Тарас забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Марічка двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову втулився в ноутбук, захоплений терміновими звітами.
— Тарасе! — голос Марічки з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Вибач, серденько, — відгукнувся Тарас, не відриваючись від екрану. — Зовсім закрутився. Давай замовимо піцу? Чи, може, вареники?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Марічка, натягуючи кожух.
— Куди ти? — Тарас вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.
— Прогуляюся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Тарас знизав плечима й повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи Марічку. Але вона повернулася лише опівночі, коли місто Львів уже поринуло в зимову тишу.
— Де ти була так довго? — скрикнув Тарас.
— У кав’ярні вечеряла, — холодно відповіла Марічка.
— Сама? У такий час?
— А що такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти мені вічно цю курку пригадуватимеш? — спалахнув Тарас. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в курці! — Марічка зірвалася на крик. — Ти до мене ставвишся несерйозно! Жодної уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!
— Що? — Тарас примружив очі, відчуваючи, що сварка роздута з нічого. Але щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування в телефон.
Ця відповідь лише додала масла у вогонь. Марічка зранку мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Тарас не витримав. Підійшов, спробував обняти її, але вона грубо відштовхнула його руки й пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як знаєш, — пробурмотів Тарас, відчуваючи, як роздратування накриває його хвилею. На роботі й без того вистачало клопотів, а тепер і вдома його чекала холодна війна.
Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у святковий вихідний, Тарас вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: млинці, сирники, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Марічка зайшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розстатися, — випалила вона.
— Що?! — Тарас завмер, ніби грім ударив його. — Через курку?!
— Годі про цю курку! — крикнула Марічка, стиснувши кулаки. — Я ж сказала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не діждешся!
— Та що ти таке говориш?! — Тарас ще любив Марічку і старався для їхньої сім’ї. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж ходимо разом у кіно, до кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поряд, — холодно відрізала Марічка. — Ти десь у своїх думках. Я ніби зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Тарас задихнувся від образу. — Я замислений, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке в мене навантаження!
— Ось саме тому! — перебила Марічка. — Ти вічно зайнятий, а результатів немає! З таким трудом ти мав би мільйони заробляти, а ми досі в цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Марічко, я працюю, не покладаючи рук! — благав Тарас. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Почекай трохи, все буде!
— Три роки у шлюбі, а нічого не змінюється, — голос Марічки став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— Тобто ти вийшла за мене через обіцянки? — Тарас нахмурився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене кохаєш…
— Кохаю, але… — Марічка змовкла, розуміючи, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Тарас дивився на охолонулий сніданок, не вірячи, що через шматок м’яса руйнується його сім’я. Поки Марічка складала речі у валізу, він намагався її переконати, але вона мовчала. Зібравши сумки, вона пішла, не сказавши ні слова.
Кілька тижнів Тарас жив у тумані. Він чекав, що Марічка повернеться, посміхнеться, скаже, що це був жарт. Але вона не з’являлася. Він дзвонив, благав про зустріч. Спочатку вона відповідала, що не повернеться, а потім змінила номер.
Отримавши заяву про розлучення, Тарас зрозумів: він втратив її назавжди. Він перестав шукати зустрічей, замкнувся у собі.
Одного разу він випадково зустрів двоюрідну сестру Марічки, Олену. Її погляд видавав, що вона знає про розлучення. Олена ніколи не любила сестру й охоче поділилася плітками.
— Як справи? — запитала вона, дивлячись із співчуттям.
— Нормально, — вимушено посміхнувся Тарас.
— Це добре, — Олена торкнулася його плеча. — Знаю, як це**”А тепер, коли він обіймав Поліну серед полиць супермаркету, йому здавалося, що доля нарешті повернула йому тепло, яке колись так бездумно втратив.”**
