«Відрядження» з присмаком зради: записка, що змінила все
Олег повернувся додому виснажений після важкого робочого дня. Кинувши портфель біля дверей, він пройшов у кухню, де дружина якраз смажила котлети.
— Завтра мене відправляють у відрядження, — сухо повідомив він. — Збери мені речі.
Марія обернулася, насупивши брови:
— Інших не знайшлося? Дивно якось — на вихідних…
Олег не відповів. Лише знизав плечима й пішов переодягатися.
Наступного дня він поїхав. Минуло два дні — і ось він знову вдома. У квартирі тихо. Ні Марії, ні сина. Час — вечірній, зазвичай у цю пору вони завжди вдома.
— Дивно, — подумав Олег, знімаючи куртку.
Він дістав телефон і набрав номер дружини. Без відповіді. Вже збирався зателефонувати знову, коли помітив на кухонному столі аркуш паперу. Записка. Рядки були написані рівним, спокійним почерком, але з кожним словом у грудях стискався холод.
«Олеже. Не шукай нас. Я втомилася від напівправди, брехні та віддаленості. Андрійко поїхав зі мною до мами. Нам потрібен час. Не телефонуй. Якщо кохаєш — дай нам простір.»
Він перечитав записку кілька разів. Серце завмерло. Він сів на стілець і втупився у порожнечу. В голові спливало все, що сталося останнім часом…
Новий директор у їхньому відділі з’явився раптово. Замість старого, шанованого Бориса Івановича посаду отримала холоднокровна, впевнена у собі жінка — Алла Вікторівна. Ходили чутки, що її призначили «по знайомству», але ніхто не насмілювався говорити це вголос.
На першій нараді Алла одразу дала зрозуміти, що жартів не терпить. Дисципліна, звітність, жодних поблажок. Олег трішки запізнився — і тут же отримав пронизливий погляд.
— Запишіть, що я сказала, — її голос звучав, як удар бритви. — Другого разу не пробачимо.
Минуло три тижні. Всі намагалися дотримуватися правил. Олег теж старався. І схоже, це не залишилося непоміченим. Одного разу його викликали до кабінету директора.
— Ви працюєте стабільно. Чому досі не росте? — запитала Алла, граючи тонким олівцем у пальцях.
— Не знаю… — чесно зізнався він.
— У п’ятницю у Львові важлива виставка. Поїдете. Оглянете обладнання, зробите висновки. І, можливо… — вона зробила паузу, — …ми подумаємо про ваше підвищення.
Всередині Олега щось заперечувало. Він же пообіцяв синові на вихідні свій парк. Андрійко чекав. І Марія… вона точно подумає не те.
Але він поїхав.
І як на зло, у вагоні потяга поруч опинилася сама Алла Вікторівна. На ній був простий, але елегантний образ, і вона здавалася майже звичайною жінкою.
— Не бійтеся. Я не кусаюся, — усміхнулася вона. — Ця поїздка вам на користь.
Вони розмовляли всю дорогу. У готелі їх номери виявилися… поруч. Олег навіть задумався — чи було це випадковістю.
А ввечері — стук у двері. Він відчинив — і побачив Аллу. В одній руці пляшка шампанського, в іншій — шоколадка.
— Можна? — тихо спитала вона.
Все відбулося швидко. Шампанське, леІ тепер, стоячи в порожній квартирі з запискою в руках, він нарешті зрозумів — справжня ціна брехні була набагато вищою, ніж він уявляв.
