Зрадив і ставить умови
Слухай, Оксано, в мене немає ні часу, ні бажання слухати твої нескінченні нарікання.
Або ти зараз же перестаєш грати ображену жертву й ми просто живемо далі, або завтра я збираю речі, і ти сама пояснюєш дочці, чому тато поїхав.
Сама! Зрозуміла?
Нормально це як, Богдане? тихо запитала вона. Наче нічого й не було? Наче я не читала ті повідомлення?
Наче «Андрій АвтоДеталі» не писав тобі о другій ночі, що сумує за твоїми руками?
Богдан різко зітхнув і почав з силою скидати кросівки, навіть не розшнуровуючи їх, штовхаючи пятою задник.
Знову… Знову ти завела те саме. Я ж тобі ясно сказав: усе закінчено. Я вдома? Вдома. Я з тобою? З тобою. Гроші даю? Даю.
Чого тобі ще не вистачає? Може, на коліна стати? Так не дочекаєшся!
Не треба. Мені треба, аби ти перестав зі мною розмовляти, ніби я тобі заважаю жити. Ти весь час грубиш мені. Підколюєш, глузуєш…
Бо ти неможлива! перебив він. Ходиш по хаті як привид, лице, ніби лимон зїла.
Думаєш, мені приємно повертатися сюди? Приходжу і або допит, або ігнор!
Будь-яка нормальна жінка вже б давно замяла тему! Але ні тобі треба постійно ворушити рану.
Він пройшов повз неї на кухню, зачепивши плечем. Оксана похитнулася, але встояла.
Вона завжди думала, що витягнула щасливий квиток. Богдан успішний, впевнений, чудовий батько. У них була донечка, пятирічна Мирослава, власна квартира, в обох гарна робота.
Зрада, що сталася пів року тому, не була випадковістю чоловік жив на дві сімї кілька місяців.
Оксана дізналася про все випадково Мирослава гралася з телефоном тата, і на екрані зявилося повідомлення: «Андрій АвтоДеталі» питав, чи купив Богдан те саме білизну, котра «їй так пасує».
Коли правда розкрилась, Богдан не заперечував. Спершу мовчав, потім сердився, а далі сказав:
Було. Було і пройшло. Не роби з мухи слона, я ж ось тут.
За ці пів року він жодного разу не перепросив, не покаявся. Він взагалі себе винним не вважав, і це Оксану боліло найдужче.
Коли вона зайшла на кухню, чоловік уже сидів за столом, гортав стрічку у телефоні. Перед ним стояла тарілка з печеною рибою, яку вона дбайливо прикрила, щоб не охолола.
Не посолила? кинув він, знімаючи тарілку. Чи в тебе від сліз смак зник?
Богдане, досить. Мирослава в кімнаті, все чує.
Та хай чує, він хмикнув, засовуючи шматок у рот. Нехай знає, що мама все робить, аби тато з хати пішов. Цього ж ти хочеш? Щоб я пішов?
Я хочу, щоб ти був людиною. Ти ж обіцяв, що будемо працювати над сімєю, а твоя «робота» лише приниження для мене?
Богдан поклав виделку.
Чуєш, люба. Сімя це проєкт, і я вкладаюся в цей проєкт. Я граюся з донькою, оплачую її гуртки, воджу її в садок.
Ти хотіла, щоб у дитини був тато? Має. І я не повинен після того, як ти три місяці мені мозок виносиш цією історією, бути до тебе ще й лагідним!
Я ставлю умову: або забуваємо тему раз і назавжди, або я йду. Але як я піду грошей не буде.
Квартиру продамо, ділитимемо на пополам. Тобі доведеться виплачувати мені чималі гривні.
У тебе вони є? Ні. Значить знімати, інший район, інший садок Мирославці. Згодна її смикати?
Оксана мовчала. Чоловік знав її слабкі сторони краще, ніж вона сама. Думка про те, що доведеться виривати дитину зі звичного оточення, переїжджати в чужу квартиру, поки тривають суди за житло, лякала жінку донестями.
Оце й мовчи, підсумував Богдан. Їж. А то вже сама шкіра й кості дивитися гидко.
***
Увечері, коли Мирослава вже спала, обійнявши свого пухнастого зайця, Оксана сиділа на балконі й думала про своє.
Богдан справді був у класичному розумінні гарний батько: не пив, не здіймав руку, а Мирослава обожнювала його.
Татку, ти мій герой, шепотіла вона йому вранці.
Як Оксана може все це зруйнувати?
З кімнати чулося, як Богдан розмовляє телефоном. Оксана мимоволі прислухалася.
Так, завтра все в силі. Звісно. Та ну, я ж казав, вирішимо. Вона трохи пониє й заспокоїться. Де вона подінеться?
Оксана застигла. Ось як він про неї думає Вона рвучко відкрила двері з балкона.
Богдан розвалився на дивані, витяг ноги. Побачивши її, нервово скинув дзвінок.
З ким це ти? спитала вона.
З колегою. Тобі список контактів дати? він байдуже простягнув їй телефон. На, перевіряй. Ти ж у нас тепер штатний слідчий.
Тільки знай якщо я знайду хоч одне видалене повідомлення, яке тобі не сподобається, завтра ж їду до матері. Тож думай.
Ти знущаєшся, Богдане? Оксана підійшла ближче. Ти правда вважаєш, що маєш право щось мені ставити після того, що зробив?
Маю. Бо я чоловік і вирішую, як житиме моя родина. А ти або зі мною, або на всі чотири сторони.
Він піднявся, став майже впритул.
Ти ж розумієш, Оксано, чужий чоловік твою Мирославу ніколи не любитиме так, як я, прошепотів просто у вухо. Перетерпить її, поки ти гарна та молода.
А потім їй тільки житиме на заваді. Такого майбутнього для доньки хочеш? Вітчима, котрий її терпіти не буде?
Ти… Богдане, ти мерзотник, ледь чутно сказала вона.
Я реаліст, відійшов і посміхнувся. Все, іду в душ. Приготуй мені чисту сорочку на завтра. Бордову.
І не забудь випрасувати на комірці сьогодні складка була, дратує.
Він пішов у ванну, а Оксана залишилась стояти посеред вітальні.
***
Ранок почався із звичної метушні. Оксана смажила сирники, Мирослава крутиться й не хоче вдягати колготки.
Богдан зявився в тій-таки бордовій сорочці Оксана, як завжди, її попрасувала.
Мамо, ми в суботу підемо в зоопарк? питає Мирослава.
Звичайно, сонечко, намагається посміхнутись Оксана.
Тату, а ти підеш? Ти ж обіцяв показати мені великого лева!
Богдан погладив дочку по голові, й обличчя його одразу посвітлішало.
Піду, доню. Якщо мама буде поводитися гарно й не засмучувати тата обовязково підемо.
Оксану мало не виронити лопатку.
Богдане, ти що! прошипіла вона, коли Мирослава відволіклась на мультик.
А що? підняв брови Богдан. Вчу дитину розуміти сімейну ієрархію.
Хіба ти хочеш, щоб через твої сцени у нас не вдались вихідні?
Оксана промовчала. Заперечити нічого чоловік знову прикривався дитиною.
***
Весь день на роботі Оксана була не своя. Колеги питали, чи все гаразд, а вона лише кивала погано спала.
В обід вона зайшла на сайт оренди житла. Ціни кусалися, а нормальні варіанти в її районі розліталися як гарячі вареники.
Що простіше то десь на околиці.
Дві години в одну сторону. Садок до шостої. Я ж просто не встигну її забрати, подумала Оксана й закрила ноутбук. Куди податися? Як це все влаштувати?
За годину до кінця робочого дня зателефонував чоловік:
Слухай, я сьогодні затримаюсь. Не чекайте, вечеряйте без мене. І, Оксано…
Що?
Візьми півсолодкого. Хорошого, червоного. Ввечері поговоримо по-людськи, без сцен.
Богдане, я не…
Оксано, я не питаю, перебив він. Я даю тобі шанс налагодити атмосферу. Не втрать його. Все, цілую. Мирославі привіт.
Вона дивилася на потемнілий екран. Спробувати поговорити? Гірше вже точно не буде
***
Мирослава швидко заснула, а Оксана вже другу годину сидить на кухні. Бутилка півсолодкого стоїть на столі все ж купила, хоч і ненавиділа себе за цю слабкість.
Чоловік повернувся коло одинадцятої настрій ідеальний.
О, молодець, він цмокнув її в щоку, вона мимоволі відсахнулась. Та перестань годі нервуватись. Давай по келиху.
Я тут подумав Нам треба відпочити. Давай у Туреччину наступного місяця? Втрьох. Мирослава море любить, я готель обрав.
Богдане, який відпочинок? розгубилась Оксана. Ми як сусіди живемо!
Це ти так себе ведеш, відпив вина. Я якраз намагаюсь все заліпити. Але! Я хочу, щоб ти пообіцяла: жодного слова про ту історію.
Ніяких перевірок, натяків, сліз. Живемо далі все, як до того!
А довіра? Оксана подивилась йому в очі.
Довіра це розкіш, якої ти зараз дозволити собі не можеш, чоловік посміхнувся. Тобі потрібна стабільність, доньці батько, а дому господар.
Усе це ти маєш, ціна твоє мовчання. По-моєму, вигідна угода.
А якщо я не згідна?
Богдан повільно поставив келих.
Тоді завтра пакуєш валізу. Я серйозний, Оксано. Я втомився від цього.
Я чоловік, мені треба міцний тил, а не дружина, яка все життя чимось невдоволена.
Не готова пробачити й забути значить, нам не по дорозі.
Але памятай: заберу все, до чого зможу дотягтися. І винитимеш у цьому тільки свою гординю!
Він встав і вийшов. Оксана залишилась у темряві, слухаючи, як у ванні шумить вода. Вона розуміла, що це відверте хамство і шантаж.
Що будь-яка сильна жінка давно б жбурнула йому той келих у лице й пішла назавжди. Але вона не сильна…
Вона у першу чергу мама. Вона мусить думати про дочку. Усі ж роблять помилки.
Чоловік оступився тільки раз, і вартий прощення. Хоча б для дитини вона мусить усе забути
Мамо? почувся слабкий голос з коридору.
Оксана швидко витерла очі й обернулась на порозі стояла Мирослава.
Мамо, мені страшний сон наснився. Де тато?
Тато тут, сонечко, Оксана підхопила дочку, пригорнула до себе. Тато в душі. Він нікуди не пішов. Йди до мене все добре, ми всі вдома.
Справді? Мирослава уткнулася носом у мамину шию. Ми завжди будемо разом?
Оксана заплющила очі, відчуваючи, як серце розсипається на маленькі уламки.
Завжди, ластівко. Завжди.
Несучи дитину до дитячої, Оксана вирішила: сімю вона збереже. Завтра почне робити все, аби забути цю зраду. Але це буде завтраАле вночі, коли квартира затихла, а в душі не стихала жодна буря, Оксана раптом зрозуміла: тільки страх, що Богдан забере у неї все, тримав її біля нього. Та її головне не суди, не квартири, навіть не гроші. Мирослава. Донька, для якої ця напруга отрута. Для якої зламані мама і тато не сім’я, а клітка.
Вона довго лежала, гладячи теплу дитячу спинку і прислухаючись до ритму маленького серця, що довірливо билося поруч. І раптом думка про ще один такий ранок, ще один такий вечір, ще одну умову стала нестерпною, як лезо.
Вранці Богдан прокинувся, як завжди, втомлений і незадоволений. З кухні пахло кавою. За столом улюблена бордова сорочка складена кубиком, і коротка записка акуратним почерком:
«Ми з Мирославою йдемо. Не тому що ненавиджу тому що люблю себе і свою доньку більше, ніж твій комфорт. Не примушуй дитину вчитись терпіти те, що терпіти не можна. Бажаю тобі щастя сам на сам зі своїми умовами».
У дитячій лишалась лиш іграшка-зайчик колись Богдан приносив його з відрядження, а тепер Мирослава, міцно стискаючи мамину долоню, тихо прошепотіла: «Мамо, а якщо я дуже сумуватиму за татком?»
Оксана всміхнулася вперше за кілька місяців по-справжньому.
Сумувати це нормально, сонечко. Але ми з тобою більше ніколи не дозволимо, щоб хтось диктував нам, як жити, правда?
Мирослава кивнула і міцніше обійняла маму.
На вулиці яскраво сяяло сонце. Починалось нове життя ще лячне, непевне, але з чистої сторінки. І цього разу без жодних умов, окрім любові.
