Окей, слухай, як було…
**Тіні зради: мелодія нового життя**
Михайло Єонович щораз частіше затримувався на роботі.
— Дивно, — думала його дружина Олеся. — То в офісі до ночі сидить, то біжить у гараж до свого друга Віталіка. Що там можна робити майже щодня?
Одного разу Олеся вирішила прогулятися по торговому центру у центрі Львова. Хотіла відволектися, заодно купити у квітковому магазині землю для фіалок. Увійшовши в яскраво осяяний центр, вона окинула поглядом бутики — і раптом завмерла, ніби громом уражена. Назурстріч йшов Михайло. І не один — з молодою дівчиною! Та обернулася, і Олеся ледве не скрикнула: не могла повірити власним очам. Цю дівчину вона знала.
***
Олеся зупинилася біля під’їзду свого будинку. Їхню дорогу перегородили вантажники, що намагалися втягнути в двері величезний рояль. Навіть без ніжок він не ліз у вузький отвір.
— Не влізе, хоч двері знімай, — винесли вердикт чоловіки. — Старовинний, мабуть, колосальний.
— Пропустіть мене, а потім хоча б стіну розбирайте, — роздражано кинула Олеся.
Збентежений власник рояля, витираючи піт з чола, зітхнув:
— Усе заніс, лише рояль лишився. Я б на першому поверсі — через вікно б увігнали, але ж я на п’ятому… — він сумно глянув на Олесю.
— Я теж на п’ятому, виходить, ви мій новий сусід навпроти, — відповіла вона. — Знаєте, є машини з підйомною платформою. Моя подруга так диван на четвертий поверх піднімала. Можу дати номер, але це, мабуть, не дешево.
Чоловік засяяв і щиро подякував за пораду. Олеся продиктувала номер і піднялася додому, але весь час поглядала у вікно, спостерігаючи за долєю рояля. Машина з платформою приїхала, і інструмент успішно опинився у квартирі. Олеся сама здивувалася, як її захопила ця чужа історія. На хвилину вона навіть забула про власні клопоти.
А клопоти почалися вчора. Михайло пішов від неї…
Це стало ударом. Звісно, вона помічала зміни у його поведінці. Він став відстороненим, шукав привід покинути дім. То затримувався на роботі, то зникав у гаражі з Віталіком.
— Дивно, — міркувала вона. — Що там можна робити щодня?
Олеся списувала це на кризу середнього віку. Може, захопився кимось, але ж пройде…
У вихідний вона пішла до торгового центру. Хотіла відволектися, купити щось для квітів. Але там, серед галасу і яскравих вітрин, її чекав удар. Назустріч йшов Михайло, тримаючи за талію молоду дівчину. Вони сяяли, вона щось шепотіла йому на вухо, і їхня любов буквально вітала у повітрі. Дівчина обернулася, і Олеся задихнулася від шоку: це була Софійка, її молода колега.
Михайло, побачивши дружину, збентежився, але швидко взяв себе в руки:
— Удома все поясню.
Олеся не поспішала повертатися. Вона блукала вулицями Львова, і в голові спливали спогади. Софійка приважала Михайла ще на корпоративі рік тому. Вони танцювали, виходили разом перекурити, але Олеся не надала цьому значення. Їй навіть у страшному сні не мігло здатися, що її вірющий, надійний Михайло здатний на зраду.
Коли вона повернулася, Михайло вже збирав речі. Він уникав сварки, і Олеся, стримуючи сльози, тихо запитала:
— Чим я тобі не сподобалася? Що було не так?
— Усе було добре, — відповів він, дивлячись у підлогу. — Але ми з тобою живемо за інерцією, усе несмайове, нудне. А без Софійки я не можу й дня. Дякую за двадцять років, за доньку. Я виростив її, купив їй квартиру, видав заміж. Я маю право на щастя. Вибач, якщо зможеш…
Олеся розридалася, лише коли двері за ним зачинилися. Такої болі вона не відомішала ніколи. Ніч пройшла без сну.
Вранці — контрастний душ, легкий макіяж, строгий костюм. На роботу, ніби нічого й не трапилося. Ніхто не мав побачити її слабкість. Але вона знала: увесь відділ шепотітиметь, як Софійка відбила у неї чоловіка.
Софійка прийшла до їхньої компанії відразу після університету. Гарненька, акуратна, відповідальна. Швидко з усіма подружилася, і Олеся до неї добре ставилася. Тепер же до офісу доводилося їздити автобусом — раніше Михайло завжди підвозив її на машині. У переповненому салоні Олеся почувалася чужою.
В офісі вона зіткнулася з Софійкою. Та зніяковіло привіталася і промайнула повіз. Але працювати їм доводилося в одному кабінеті. У колективі стояла напруга: старші колеги співчували Олесі, молоді робили ви, що нічого не відбувається, але жадібно чекали розв’язки.
Після роботи Михайло чекав Софійку біля входу. Олеся спеціально затрималася, щоб не бачити, як її суперниця сідає в їхню машину на її місце.
Вдома вона похвалилаВдома вона похвалила себе за стійкість, але коли закрила очі, згадала, як Михайло колись дивився на неї з такою самою ніжністю, як тепер на Софійку.
