Зрозуміла, що щастя її безмежне
Катерина на вихідні вирішила поїхати в рідне село, навідати стару матір і сестру. Сама живе в обласному центрі, працює лікаркою-кардіологом у лікарні, тому рідко вдається вирватися в рідні краї.
Катерині сорок п’ять, гарна жінка, давно побувала заміжньою і народила дочку. Та вже закінчила університет, вийшла заміж за однокурсника й поїхала до нього в рідне місто. Чоловік і вона прожили сім років і розійшлися — виявилися надто різними. Вирішили розстатися за взаємною згодою.
— Добре, що випало три дні вихідних, — раділа Катерина. — Треба заскочити в супермаркет, купити мамі й сестрі дещо з міста.
Катерина родом із села, змалечку мріяла стати лікарем, швидше вирватися з дому. Чесно кажучи, жити в селі нуднувато, хоч і назва у нього — «Веселе». Хоча радості тут не було: село занепадало. «Веселі» мешканці роз’їхалися на заробітки, хто куди, роботи нема, молодь тікає в місто.
Осінь і зима в селі — особливо сумні пори. Трохи веселіше стає навесні, коли починаються польові роботи. Навкруги бушує зелень, сонце робить життя у «Веселому» дійсно трохи радіснішим.
Зараз друга половина червня. Катерина їхала автобусом з міста, споглядаючи у вікно на пропливаючі зелені поля та квітучі луки. На душі було тепло — майже два місяці не бачила рідних, робота…
— Мама почувається не найкраще, добре, що Олена живе з нею. Це щастя, інакше довелося б частіше приїжджати, хоч і шлях не близький — три години автобусом, — думала Катерина, дивлячись у вікно.
Молодша сестра Олена нікуди з села не поїхала, вийшла заміж за місцевого хлопця й осіла там. Батько помер рано, тому Олена з чоловіком жили в матері. Тарас виявився майстерним, відремонтував будинок, зробив прибудову для своєї родини та окремий вхід, щоб не турбувати тещу. Олена народила двох синів-близнюків, які вже теж поїхали з села й навчаються в коледжі.
— На відміну від мене, Оленка завжди хотіла жити в селі, а я, навпаки, мріяла втекти з цієї «радості», — ділилася вона з подругою Дариною. Навіть якось привозила її в село, та була в захваті від свіжого повітря та краєвидів.
— Розумію, Даріє, для тебе, міської жительки, село у диковинку, тому все так подобається. А якби жила тут восени, коли дощ, бруд, чи навесні, коли розмоклі дороги… Не знаю, чи так би захоплювалася, — сміялася Катерина.
Цього разу дорога проминула непомітно, бо вона дрімала. Прокинулася, коли автобус вже проїхав велике селище. Незабаром у далечині з’явилося «Веселе». Водій звернув із траси, тепер їхали ґрунтовкою, іноді підкидало на вибоїнах.
Вийшовши з автобуса, Катерина озирнулася.
— Нічого не змінюється, — усміхнулася вона й пішла до рідного будинку.
Сонце приємно гріло, повітря було свіжим, птахи співали, настрій у Катерини був чудовий — таки рідні краї.
— Здоровенькі були, Катрусю, — почула вона старенький голос. Перед нею стояла бабуся Параска, сусідка її матері. — До матусі в гості?
— Здоровенькі були, бабцю Параско. Так, треба навідатися, сумувала.
— Добре діло. На— Добре діло, на днях мати твоя згадувала тебе, чекає… Ну йди, а я в магазин, треба по дрібницях купити, пенсію принесли, — відповіла бабуся.
