Розбита довіра: історія про зраду, яку не пробачиш
— О, Марічко! Здрастуй, серденько, — зніяковіла свекруха, відчиняючи двері. — Ми ж чекали тебе лише післязавтра.
— Добрий вечір, Ганно Михайлівно, — спокійно відповіла Марія, обіймаючи жінку. — На роботу треба виходити в понеділок, відпустку скоротили… Вирішила повернутись раніше.
Мій чоловік з сином у вас?
Свекруха завагалась.
— Олег тут, а от Андрій… він поїхав проводжати свою колегу, Олену. Ви ж не домовлялись?
Тепер черга здивуватись дісталась Марії.
— Він не відповідав на дзвінки. А хто ця Олена, якщо не секрет?
— Та нічого особливого… — занервувала Ганна Михайлівна. — Андрій привіз Олежка на вихідні, а Олена… вона просто сиділа в авто. Я… я запросила її на чай із пирогом.
— Авжеж, як же не запросити… А де вони зараз? Давно пішли?
— Години дві тому, — опустила очі свекруха.
— Чудово, — холодно кинула Марія і пішла до сина.
Всередині кипіло. Вона обняла п’ятирічного Олежка, забрала його й, стисло попрощавшись, поїхала додому. Дорогою син радісно розповідав:
— Ми з татом і тітонькою Оленою їли морозиво, катались на гойдалках і були у бабусі. Було весело!
Марія ківзала головою, але думки крутились, немов вихор. Вперше за десять років вона поїхала у відпустку сама — виграла путівку до санаторію за багаторічну працю. Був шанс полікувати здоров’я, яке роками підточували гастрит та виразка. Андрій тоді сказав:
— Їдь. Мати допоможе, я впораюсь.
Марія вагалась, але він переконав. А тепер її син розповідає про затишну кав’ярню з «тітонькою Оленою». Та сама Олена, про яку вона й не здогадувалась, вже катає їхнього сина й чаює зі свекрухою.
Опівночі задзвонив телефон.
— Марієчко, привіт… Телефон розрядився, вибач… — пробурмотів Андрій.
— Привіт. Ти де?
— У мами. З Олегом залишились на ніч. Всі вже сплять…
— Дуже цікаво. Дивно, що я, наприклад, лежу вдома. Олег спить у своєму ліжечку, а тебе поруч нема. Ти, випадково, не в шафі?
Сказано було стримано, але з лютью в голосі.
Андрій замовк, а потім скинув трубку.
За півгодини він стояв на порозі.
— Не починай скандал. Все одно дізналась… Так, Олена існує.
— Ти що, з глузду з’їхав? Ти привів цю жінку до своєї матері? Ти дозволив моєму синові з нею проводити час?!
— Я хотів зрозуміти, чи підійде вона нам. Моїм батькам, Олегові…
Марія ледь не впала від шоку. Це не сон. Це її реальність.
— Ти… хочеш вписати свою коханку в сім’ю? Що далі — познайомиш і зі мною?
— Не перебільшуй. Я не знав, що ти повернешся.
Сльози бризнули з очей. Не через те, що зрадив. А через те, що не покаявся. Говорив, ніби обирановий телевізор.
Він пішов спати.
