Розбиті мрії та новорічне диво
Оксана зустрічалася з Дмитром більше року. Їхні побачення були такими рідкими, що їх можна було відмічати в календарі червоним фломастером, як свята. Він жив у Києві, а в маленьке містечко під Житомиром приїздив лише у справах своєї компанії. Вони будували грандіозні плани на майбутнє, і цього Нового року мали вирішити, хто до кого переїжджає. Та раптом задзвонив телефон. Оксана здригнулася від несподіванки — дзвонив Дмитро!
— Привіт, коханий, — промовила вона, намагаючись звучати ніжно, попри метушливий день.
Але в трубці пролунав різкий жіночий голос:
— Ну, здоровенькі були, паскудо!
Оксана завмерла, не спроможна вимовити й слова.
Цей передноворічний день йшов наперекісяк. Вранці подзвонили з офісу й вимагали терміново приїхати для підписання контракту з іноземними партнерами. Ніхто не переймався планами Оксани, яка записалася до перукарки зранку. Генеральний директор грівся десь на пляжах, а вона, насупившись, пробурмотіла кілька гострих слів, викликала таксі та поїхала до офісу.
Виходячи з бізнес-центру, вона згадала, що мала забрати сукню у подруги Ярини, яка підробляла швачкою. Сукня, куплена для новорічної ночі, раптом звисала мішком. Оксана воліла думати, що схудла, а не що тканина виявилася дешевою. Вона набрала подругу:
— Яринко, вибач, зовсім забула про сукню!
— Оксанко, де ти була? Я годину намагалася до тебе додзвонитися! — гула Ярина крізь шум вокзалу.
— Це все наш директор, — зітхнула Оксана. — Ну як сукня? Я заїду?
— Оксанко, вибач, — голос Ярини задрижав. — Ми вже на вокзалі, поїзд через півгодини.
Оксана опустила телефон, відчуваючи, як надії руйнуються. «Нічого, — подумала вона, — без сукні, без зачіски, але Новий рік таки настане! Скоро приїде Дмитро, і ми проведемо цю ніч разом. Не все так погано».
Оксана, незважаючи на свої двадцять шість років, залишалася романтичною натурою, яка вірила у дива. Навіть після жахливого дня вона сподівалася, що новорічна ніч подарує їй чарівність.
Коли телефон задзвонив знову, вона здригнулася, занурена у мрії. Побачивши ім’я Дмитра, вона набрала повітря, щоб говорити бадьоро.
— Привіт, коханий, — почала вона.
— Ну, здоровенькі були, паскудо! — перебив її жіночий голос. — Думала, він кине сім’ю заради тебе? Забудь його номер, або пошкодуєш!
Трубка замовкла, а в голові Оксани закрутився вихор. Рідкі зустрічі, мовчання по вихідним, дивні випадковості Дмитра — все склалося у похмуру картину. Вона повільно поплелася до зупинки, притулилася до ліхтаря й дивилася в нікуди. «Паскуда» — це слово било, як молот. Її світ розсипався в одну мить. Старий рік йшов, забираючи з собою все, у що вона вірила.
— Дівчино, з вами все гаразд? — гучний голос вирвав її зі ступору. Перед нею стояв чоловік з густою бородою, у червоній шубі з білим коміром.
— Ні, — прошепотіла Оксана, ледве стримуючи сльози. — А ви хто?
— Дід Мороз, хто ж ще! — усміхнувся він. — Ходімо до машини, замерзнеш же!
Він підхопив її під руку й повів до авто. Оксана, приголомшена, не встигла заперечити. Машина рушила, а вона, отямившись, закричала:
— Зупиніться! Куди ви мене везеОксана подивилася в очі чоловікові і раптом зрозуміла, що іноді справжні чуда приходять саме тоді, коли їх найменш чекаєш.
