Ліки від біди
Олена й Борис познайомилися ще в університеті. Обоє мешкали у гуртожитку. Що будуть разом, вирішили відразу, але лише після закінчення навчання. Як завжди, життя внесло корективи в прості плани закоханих. Олена на останньому курсі завагітніла.
— Борю, що робити? — Олена в розпачі дивилася на друга. — Ти ж знаєш, яка у мене мати сувора? Відпускати на навчання не хотіла. Ледь умовила. Обіцяла, що не впаду, як вона, не нарожу без чоловіка. І що тепер? Як я повернуся додому? Мати мене вб’є. — Олена прикусила губу, намагаючись не розридатися.
Борис теж був наляканий, але вирішив вчинити по-чоловічому та врятувати честь коханої. Батьки жодних умов йому не ставили, коли відпускали на навчання до великого міста, нещасну й заревену Олену він любив, тому запропонував розписатися. Попереду державні іспити, не до весілля.
Батькам подзвонив, чесно у всьому зізнався, сказав, що приїде після університету з дипломом і дружиною. Ті, звісно, лаяли, без цього не обійшлося. Але що поробиш — хай приїжджають разом.
Олена перелякано ховала за спиною чоловіка випинаючий живіт, стоячи у тісній передпокої його батьків. Батько хмурився, мати хитала головою й дорікала молодим, що поспішили з дитиною, одружилися без родинного благословення. Не до добра це. Хіба з цього починають життя? Поохали, поворчали, але вирішили допомогти молодим стати на ноги. Продали дачу, поскребли по закутках і купили синові з дружиною однокімнатну квартиру.
— Чим могли, допомогли, а далі самі, — настановив батько.
Через два місяці Олена народила доньку.
Борис працював, але грошей на сім’ю постійно не вистачало. Батьки вже віддали все, що могли, що в них було. Та й соромно продовжувати тягнути з них гроші, треба самому почати заробляти. Тут колишній шкільний друг запропонував зайнятися продажем комп’ютерів.
— Справа стояча. Зараз треба ловити момент, комп’ютери нарасхват. У мене є зв’язки з постачальниками, домовлюся. Ти вчасно повернувся. У комп’ютерах ти шариш, а я тільки освоюю. Разом ми таке діло розкрутимо! — умовляв колишній однокласник.
Дев’яності з рекетом залишилися позаду. Ризик, звісно, є, але все легально, можна спробувати. І Борис погодився. Тільки довелося позичити велику суму грошей для першого старту та рівноправного партнерства у бізнесі.
Товар закуповували неліквідний, зате дешево. Борис доводив техніку до ладу, начиняв потрібними програмами, лагодив, якщо треба. Продавали у кілька разів дорожче. Справа пішла. Борис зміг не лише повернути борг, а й купити двокімнатну квартиру.
Донька підросла, пора було віддавати її до садка. Та й Олена рвалася на роботу.
— Сиділа б вдома, грошей вистачає. Що ти видумала? — бурчав Борис. — Пора вже про сина подумати.
— Дай трохи відпочити. Я ще від пелюшок не одужала. Після університету жодного дня не працювала. Та й Марійці корисно з однолітками спілкуватися. Як потім до школи ходитиме? — умовляла Олена.
Але до садка просто так не потрапиш, місць немає. Олені запропонували влаштуватися нянею у дитячий садок, тоді й доньку візьмуть. Вона й думати не стала, одразу погодилася.
— З вищою освітою нянею? Не сором мене, — лютував Борис.
— Не сердься. Це лише на рік, щоб Марійку взяли. Потім звільнюся й влаштуюся на нормальну роботу. Донька завжди на очах буде. Хіба погано? — м’яко вмовляла чоловіка Олена.
Тоді онлайн-робота ще не увійшла в наше життя. Інтернет був повільний. Борис поворчав, але з дружиною погодився.
Їхній з другом бізнес ішХоча минули роки, вони досі пам’ятали ту важку добу, але тепер їхнє життя наповнилося спокоєм, теплом і вдячністю за те, що вони разом пройшли через усі випробування.
