Двигун машини гув мерно, у салоні пахло шкірою та освіжувачем. Сірий асфальт з рівною білою розміткою летів назустріч і зникав під колесами. Сонце щойно піднімалося, обіцяючи теплий літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння і заплющила очі.
— Поспи. Ще хвилин двадцять їхати, — сказав Олег дружині.
— Краще б спала вдома, у теплому ліжку. Все ж вихідний. Пішов би один. Це твої друзі, нарешті, — не відкриваючи очей, пробурчала Оксана.
— Що я там робитиму сам? Усі ж з дружинами. Думав, ви з Марією теж дружите. До того ж, найкращий відпочинок — на природі, а не у ліжку. — Олег на мить замовк. — Давно не збирались усі разом. А пам’ятаєш, як було раніше?.. Так, Андрій з молодою дружиною буде. Кажеш, не знаєш? Уяви, одружився. Подивимось, хто ж така, що він ради неї свободу пожертвував.
Оксана оцінила новину, сіла рівніше і розплющила очі.
— Ви вже бачилися?
— Бачились, але швидко, без подробиць. А так хочеться побалакати, як колись, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи, — зітхнув Олег.
— Тепер що вихідні так і будете збиратися, — буркнула Оксана.
— Та годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо з інституту. Знаємо один одного тисячу років. Коли твоїй матері було погано, Андрій без слів дав грошей на операцію.
Оксана знову відкинулася.
— Це так. Андрій — чоловік гарний. А от Тарас із Марією…
— Що з ними не так? — здивувався Олег.
— Ніби вони не сім’я, а грають у сім’ю. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як пояснити.
— Не помічав. Нормальні хлопці. Знаєш, Марія з Андрієм зустрічались. Таке кохання було, усі думали, що на першому курсі і одружаться. А потім щось пішло не так. Марія вийшла за Тараса.
— Не казав, — Оксана повернула голову до чоловіка.
— Це давно було. Стільки води втекло. — Олег замовк.
Двигун гув рівно, Оксана знову заплющила очі. Розплющила, коли машину почало трясти — з’їхали з асфальту на ґрунтовку. Сосни стояли вздовж дорогі щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.
— Я й забула, як тут гарно, — здивувалась Оксана.
— А то, — у голосі Олега чулась гордість, ніби ця краса була його заслугою.
Ворота на ділянку були відчинені — їх чекали. Олег припаркувався біля двох інших машин. Значить, усі в зборі. З дому назустріч вже йшов Андрій, розкинувши руки, ніби хотів обійняти їх разом із авто.
— Нарешті. Ми вже гадали, підемо на рибалку без тебе. — Андрій обійняв Олега, потім привітав Оксану: — А ти все красунієш. Як тобі це вдається? — потім додав: — Нащо стільки їжі привезли? У нас повно, за тиждень не з’їмо. Ладно, давай пакети, зайвими не будуть.
Усі троє пішли до дому, обвішані пакетами. На галявині вже стояв мангал, поруч — мішок з вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл і плетені стільці.
У дверях з’явились Марія з молоденькою дівчиною. Вони несли подушки й пледи.
— О! Олег, Оксано, привіт! — гукнула Марія.
Зазвучали голоси, сміх.
— Ну що, дівчата. Ви тут господарюйте, а ми на рибалку, — оголосив Андрій.
— Оце й добре… — невдоволено протягла Марія.
— Ненадовго. Так, поспілкуємось по-чоловічому. А ви не нудьте. Ми свою частину роботи зробили: м’ясо замаринували, мангал готовий, продукти привезли, далі — ваше діло.
— Ну що, дівчата, вип’ємо за знайомство? — Марія поставила на стіл пляшку червоного вина, коли чоловіки пішли.
— Ой, а я б білого випила. Від червоного голова болить, — сказала наймолодша і найновіша в компанії Ярина.
— Спеціально для тебе взяли. Зараз принесу, — відповіла Марія.
— Ви знайомі? — спитала Оксана у Ярини, кивнувши на дім, куди пішла Марія.
— Так. Вона заїжджала до нас пару разів.
— Ото як? — здивувалась Оксана. — І давно ви повернулись із подорожі?
Із розмови в машині вона зрозуміла, що вони лише но приїхали з весільної подорожі.
— Два тижні тому, — встигла відповісти Ярина.
— Та-дам! — На порозі з’явилась Марія з пляшкою білого.
Жінки випили по келиху і почали обговорювати, що приготувати. Процесом керувала Марія. Оксані здалося, що вона спеціально виставляла цю роль перед Яриною. Мовляв, я тут господиня, була ще до тебе.
Оксані це не подобался. Марія поводилась занадто зверхньо. Але втручатись вона не стала. Так простіше зрозуміти, що за пташка ця Ярина.
Коли стіл був накритий, посуд розставлений, салати нарізані, жінки розслабилися, чекаючи чоловіків. А про що можуть говорити три жінки? Звісно, про чоловіків.
— Ти, Ярино, пильнуй. Твій чоловік — відомий ловелас. Знаєш, скільки дівчат він приводив у нашу компанію? Не злічиш. Всі чоловіВона тихо посміхнула собі в думках, адже знала, що справжнє щастя — це коли знаходиш людину, яка варта того, щоб за неї боротися.
