Зв’язок сестринства

Сестри

Ганна прокинулася з розсвітом, приготувала сніданок, зібрала чоловікові їжу з собою і лише тоді пішла будити його.

— Галочко, нащо так багато? Адже повернуся вже завтра, — промовив чоловік, побачивши об’ємну сумку.

— Два дні треба щось їсти. Не буде тобі часу там готувати — розігрієш і поїси. Не вигадуй. Окрім їжі там ще теплий одяг. Ночі вже холодні. Пий чай, поки не охолонув, — відмахнулася Ганна.

Чоловік щільно поснідав, одягнувся, взяв сумку.

— Я поїхав, а ти лягай, досипай, — сказав він, виходячи з квартири.

Ганна зачинила за ним двері, повернулася на кухню і виглянула у вікно. Вона знала, що на середині подвір’я Віктор обернеться й помахає їй. Чоловік справді зупинився і, обернувшись на дім, підняв руку. Вона помахала у відповідь. Ганна посміхнулася про себе: «Ніби молодята». На душі стало тепло і добре.

Останнім часом, як вийшла на пенсію, вона завше так проводжала чоловіка на роботу чи на дачу. Вони прожили разом двадцять шість років. Не так багато для їх віку. У кожного з них за плечима був досвід минулих стосунків.

Ганна не любила залишатися сама. Поїхала б із чоловіком на дачу, але обіцяла доньці посидіти з онуком сьогодні. Ганна зітхнула. Спати не хотілося. Але що робити? Прибирання занадто рано. Не ввімкнеш же пилосос о шостій ранку. У панельних будинках чутність гарна. Люди в вихідні люблять поспати.

Від нудьги Ганна прилягла на ліжко прямо в халаті. Лежала й думала про все підряд, непомітно для себе заснула.

Їй навіть сон привидівся. Була у бабусі в селі собака Білка, велика й кудлата. Уві сні вона підбігла до Ганни, радісно виляючи хвостом. «Білко, вітання! Звідки ти?» — спитала Ганна і простягнула руку, щоб погладити собаку. Але Білка раптом оскалилася на неї. Ганна відсмикнула руку, не розуміючи, чому Білка не дала себе погладити…

Ганна здригнулася й відкрила очі. У кімнаті порожньо, ні якої Білки нема й бути не могло. Собака померла від старості, коли Ганні було чотирнадцять років. Глянула на годинник — спала лише хвилин десять. Ганна знову заплющила очі. «Покойники сняться до негоди, а собаки — до родичів», — встигла подумати вона, як роздався дзвінок у двері. Хто це так рано?

Ганна сіла, спустила ноги з ліжка, вдягла капці й пішла в передпокій. Дзвінок луГанна підійшла до дверей із важким серцем, розуміючи, що життя несправедливе, але смерть сестри остаточно забрала з собою й останній біль минулого.

Оцініть статтю
ZigZag
Зв’язок сестринства