Сестри
Ганна прокинулася з розсвітом, приготувала сніданок, зібрала чоловікові їжу з собою і лише тоді пішла будити його.
— Галочко, нащо так багато? Адже повернуся вже завтра, — промовив чоловік, побачивши об’ємну сумку.
— Два дні треба щось їсти. Не буде тобі часу там готувати — розігрієш і поїси. Не вигадуй. Окрім їжі там ще теплий одяг. Ночі вже холодні. Пий чай, поки не охолонув, — відмахнулася Ганна.
Чоловік щільно поснідав, одягнувся, взяв сумку.
— Я поїхав, а ти лягай, досипай, — сказав він, виходячи з квартири.
Ганна зачинила за ним двері, повернулася на кухню і виглянула у вікно. Вона знала, що на середині подвір’я Віктор обернеться й помахає їй. Чоловік справді зупинився і, обернувшись на дім, підняв руку. Вона помахала у відповідь. Ганна посміхнулася про себе: «Ніби молодята». На душі стало тепло і добре.
Останнім часом, як вийшла на пенсію, вона завше так проводжала чоловіка на роботу чи на дачу. Вони прожили разом двадцять шість років. Не так багато для їх віку. У кожного з них за плечима був досвід минулих стосунків.
Ганна не любила залишатися сама. Поїхала б із чоловіком на дачу, але обіцяла доньці посидіти з онуком сьогодні. Ганна зітхнула. Спати не хотілося. Але що робити? Прибирання занадто рано. Не ввімкнеш же пилосос о шостій ранку. У панельних будинках чутність гарна. Люди в вихідні люблять поспати.
Від нудьги Ганна прилягла на ліжко прямо в халаті. Лежала й думала про все підряд, непомітно для себе заснула.
Їй навіть сон привидівся. Була у бабусі в селі собака Білка, велика й кудлата. Уві сні вона підбігла до Ганни, радісно виляючи хвостом. «Білко, вітання! Звідки ти?» — спитала Ганна і простягнула руку, щоб погладити собаку. Але Білка раптом оскалилася на неї. Ганна відсмикнула руку, не розуміючи, чому Білка не дала себе погладити…
Ганна здригнулася й відкрила очі. У кімнаті порожньо, ні якої Білки нема й бути не могло. Собака померла від старості, коли Ганні було чотирнадцять років. Глянула на годинник — спала лише хвилин десять. Ганна знову заплющила очі. «Покойники сняться до негоди, а собаки — до родичів», — встигла подумати вона, як роздався дзвінок у двері. Хто це так рано?
Ганна сіла, спустила ноги з ліжка, вдягла капці й пішла в передпокій. Дзвінок луГанна підійшла до дверей із важким серцем, розуміючи, що життя несправедливе, але смерть сестри остаточно забрала з собою й останній біль минулого.
