Оксана Михайлівна сиділа в маршрутці, дивлячись у вікно на знайомі вулиці. Кожен ранок одна й та сама дорога на роботу, ті ж зупинки, ті ж обличчя сусідів. Лише сьогодні все було інакше. Сьогодні вона їхала востаннє.
У сумочці лежала заява на звільнення за власним бажанням. Стандартна формуліровка, нічого особливого. Але за цими словами ховалася така історія, що Оксана Михайлівна досі не могла повірити в те, що відбувається.
Маршрутка зупинилася біля торгового центру, де розташовувався офіс фірми її сина. Тієї самої фірми, де вона пропрацювала бухгалтеркою чотири роки. Тієї самої фірми, яку Ігор заснував одразу після інституту за її підтримки.
«Мамо, ти впевнена?» — запитав Ігор учора ввечері, коли вона принесла йому заяву. «Може, все ж таки подумаєш ще?»
«Впевнена, сину, — відповіла вона тоді. — Так буде краще для всіх.»
Але зараз, піднімаючись сходами до офісу, Оксана Михайлівна відчувала, як стискається серце. Чотири роки життя, чотири роки праці, чотири роки гордості за успіхи сина залишилися позаду.
Все почалося з того дня, коли Ігор привів додому Марійку. Гарна дівчина, розумна, з дипломом економіста. Оксана Михайлівна відразу її полюбила, раділа, що син знайшов гідну супутницю життя.
«Мамо, знайомся, це Марійка, — сказав тоді Ігор, сяючи від щастя. — Моя наречена.»
«Дуже приємно, Оксанко Михайлівно, — Марійка простягнула руку й усміхнулася. — Ігор так багато про вас розповідав.»
Вони одружилися через рік. Весілля було скромне, але душевне. Оксана Михайлівна сама готувала частування, прикрашала зал, метушилася як бджілка. Хотілося зробити свято незабутнім для молодих.
Після весілля Марійка переїхала до них. Квартира невелика, двокімнатна, але місця вистачало всім. Оксана Михаїлівна завжди мріяла про велику родину, про те, щоб у домі лунали дитячі голоси.
«Мамо, а що якщо Марійка буде працювати з нами? — запропонував якось Ігор за вечерею. — У неї економічна освіта, вона могла б допомогти з розвитком фірми.»
«Звісно, — погодилася Оксана Михайлівна. — Чим більше розумних голів, тим краще.»
Марійка почала працювати менеджеркою з продажів. Енергійна, цілеспрямована, вона швидко вписалася й почала приносити гарні результати. Фірма зростала, з’являлися нові клієнти, збільшувався прибуток.
«Оксано Михайлівно, можна з вами поговорити? — звернулася якось Марійка, заходячи до бухгалтерії.
«Звісно, доню. Що трапилося?»
«Я тут подумала, може, варто оптимізувати роботу бухгалтерії? Перевести все на сучасні програми, автоматизувати процеси.»
Оксана Михайлівна кивнула. Вона й сама розуміла, що старі методи роботи поступово застаріІ коли автобус зник у далечині, Оксана Михайлівна раптом зрозуміла, що тепер, коли їй нічого не заважає, вона нарешті може почати малювати ті акварелі, про які мріяла ще з юності.
