Під маминим «крилом» не метеликом
На свої 35 років Оксана була така собі скромна і тиха жінка аж занадто, як казала її бабця, «мяч під шконкою». Жодного хлопця чи чоловіка в житті не мала, хоча працювала бухгалтеркою в одному й тому ж офісі ще з часів, як після технікуму туди прийшла.
Сказати, що Оксана за собою стежить це як сказати, що сіль у цукрі. Ходила в балахонах «відгулятись», була трохи пишнотіла, завжди мала потертий вигляд і сумно дивилася на світ з-під густих брів. Її мама, Галина, народила Оксану в 18 від кого, донька так і не знала. До школи росла в селі у бабусі Катерини. А от у місто приїхала лише з пачкою документів для вступу в технікум тоді вже й оселилася з мамою.
Поки Оксана варила борщі в селі, Галина крутила «мухи» в місті робота, друзі, кавалери приходили і зникали, косметика й сукні займали цілий туалетний столик. До села приїздила раз на місяць з новою лялькою, а потім втікала назад у міське життя. Бабуся була суворою: обіймів і любові внучка, певно, бачила лише в кіно.
Ось і нині, в свої 35, Оксана жила з Галиною та їхнім котом Котигорошком у двійці десь на околиці Черкас. Мамі вже за пятдесят, а вигляд як у молодої спина пряма, шкіра гладенька, салони краси, вся дорога косметика… І кавалерів не бракує, хоча вже не ті, що колись. А Оксана контраст із матірю: скромна, завжди зайнята й без ані грошини в гаманці.
В кінці робочого дня Оксана передала документи Світлані, яка мала заміняти її на час відпустки, і поспішила додому.
Ой, знову відпустка і аванс у гаманець. Чому мені не радіти? Бо Галина знову все забере, думала Оксана, крадькома поглядаючи на свої зекономлені гривні. Мені вже й на капці не вистачає, не кажучи про обновку. Завжди так: гроші матері, рішення матері, життя її!
Відчинивши двері квартири, Оксана відразу натрапила на мамин гострий погляд.
Ну що, донечко, отримала відпускні? Давай сюди, Галина, як завжди, без зайвих церемоній.
Так, зараз віддам… Тільки пальта зніму, намагалася відтермінувати мить Оксана.
Та ну, встигнеш роздягнутися!
Оксана метушилася з сумкою, шукаючи портмоне, а Галина вже не втримала язика:
З такою халабудою ходиш, соромно, ніби бабуся на базарі! Он у Люби з шостого поверху сумка аж блищить!
Оксана ледве стримала сльози:
А у мене ж грошей нема на нову! Ти ж все в мене забираєш, сама здивувалася, що посміла так відповісти.
Не лише твоя сумка страшна, ти й сама як рогалик з салом. Скидати вагу треба, а то соромно з тобою на люди вийти!
Соромно? вже кричала Оксана А забирати мої гроші не соромно? Я з тобою взагалі жодного разу нікуди не виходила!
Вона згрібла свої речі й вибігла з квартири, не перестаючи плакати. Прилаштувалась на лавку біля підїзду, закрила обличчя руками і побігли сльози…
Скільки сиділа, не памятала, як раптом почула голос:
Оксанко, що ти тут, як мокрий горох? підсіла поруч Анна Іванівна, сусідка з першого поверху. Щось трапилось, дитинко?
Оксана розповіла їй усе і про маму, і про гроші, і про стару сумку.
Моя мама мов грім з неба, забирає все, сама бренди купує, а я як торба… Я все життя під каблуком: спочатку бабуся, тепер й досі не знаю як вирватися
От, Оксано, зітхала Анна Іванівна Стоп плакати! Тобі час подбати про себе. Жінка ти чи тінь?
Я? Та яка з мене жінка, Анно Іванівно… Мене ніхто не любив, ні я, ні інші Я нікому не потрібна…
А це діла не буде! Ех, тобі час змиватися від мами. Візьми ж ці свої відпускні, доки вона не вилучила!
Та куди мені піти? Зарплата мала, на оренду не вистачить, а Галина зїсть мене як голубе яйце, як дізнається, що я пішла…
Не хвилюйся ти про неї вона не пропаде між парфумами й кавалерами! А собі думай! Їдь на мою дачу, там просторо, чисто, чоловік мій будував. Ти у відпустці поживеш трохи. За гроші питати не буду, ти ж не чужа!
Ой, Анно Іванівно, не страшно вам мене лишати? несміливо запитала Оксана.
Не страшно! Я тебе як рідну знаю. Сиди тут, зараз принесу ключі та адресу, й мобільний мій запишеш.
Так і вийшла Оксана з квартири: купила квиток на електричку до села, і вже ехала не вірячи, що справді наважилась.
Вікна миготять, життя за ними теж. Нарешті дісталась свої зупинки, до будинку Анни Іванівни старий деревяний, з квітами у дворі.
Усередині ні звуку. Оксана сіла в крісло, аж смішно стало: «Невже сама? Тиша! Я, свобода, кава без вимкнення телевізора!»
В холодильник склала вареники, сир та йогурт, які купила біля вокзалу полакувала як слід і аж посміхнулася!
А тут дзвонить мама:
Що, утекла? Бачила, як ти на лавці Ані скиглила! Побачимо, як проживеш без мене, а чужі не помічники, ніби тобі хто і допоможе! Пропадеш, дитино!
Оксана різко виключила звук і не засмутилась. Навіть легше стало. Потім дзвонила Анна Іванівна:
Оксанко, добре там? Оселилась?
Добре, дякую, Анно Іванівно!
Завтра до тебе приїде мій племінник Степан, з машиною. Він привезе твої речі Галина на ранок принесла мішок і каже: «Забрала мою дочку забирай і її лахи!»
А як його впізнати?
Він високий, в окулярах сам знайде, не переймайся! Доросла жінка живи для себе, люби себе й стеж за собою, бо ти, взагалі-то, красуня. Приведи себе до ладу, купи гарне щось, і все буде пуття!
Пішла Оксана до дзеркала: дійсно, густі коси, а все життя в пучку як баба. Очі гарні, трохи сумні… Мама ж казала «Скидай вагу!» Може, час послухати?
Вперше за довгий час спала як немовля, цілу ніч. Вранці відкрила вікно і там: роса, десь гавкає собака, над головою пісні й щебетання.
Гарний день! Нарешті не боятись, не поспішати, просто жити
Сиділа на веранді з кавою, дивилася телік подумала: а чому б не змінити роботу? Орендувати квартиру? Життя дочекайся… Мама навіть і не згадалася.
Аж тут стук у двері.
Хто там? стрепенулась.
На порозі високий чоловік в окулярах і з сумкою.
Доброго дня, я Степан Анин племінник. Вам речі, якщо треба допоможу завжди. Якщо треба щось купити чи проїхатись машина під хвірткою, не соромтесь. Ви гарна жінка, просто трохи скромна мені тітка все розповіла
Так Оксана і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Степан одразу закохався: його перший шлюб був невдалий, а тут ніби сонце у хмарному небі. З Оксаною сталося диво: вона викинула геть свою скромність, скинула кілька кілограмів, записалася в салон краси, і сама здивувалась оце так змінилося!
Це не я? сміялася до дзеркала: відкриті очі, усмішка хоча ще недавно боялась глянути вгору.
Степан забрав її до міста, в свою простору квартиру.
Оксана, я ж усе життя шукав таку: добру, щиру, з душею. Давай не будемо відкладати не діти вже. Виходь за мене!
Оксана погодилась: не вірила, що їй так пощастить. Скромне весілля, але запросили й Галину. Та, як і належиться, не втрималась язик за столом проколов би навіть бетон, але Анна Іванівна швидко поставила її на місце. Галина зникла першою і ніхто й не помітив.
Родичі Степана полюбили Оксану, а він дивився на неї закоханими очима «Щастя, рано чи пізно, знаходить кожного, знайшло й мене».
А вже скоро Оксана чекала на дитину! Було трохи дивно але таке пізнє щастя, нарешті її. Вона вже й забула, як це жити під тиском, знайшла в собі сили змінити життя і себе. І стала не лише кращою зовні а й розквітла всередині: головне себе полюбити. І трохи чоловіка.
Ось така дивовижна історія. Бережіть себе й свої нерви, бо щастя все одно прийде до вас, якщо не сидіти під «крилом» і не ховати свою залізну волю в подушці! Удачі та обійми з Черкас!
