Звички у родині мого чоловіка мене доводять до відчаю, я не можу до них ходити.
Не можу навідатись до батьків чоловіка від деяких їхніх звичок мені стає зле. Мене прямо нудить, коли бачу, як вони поводяться за столом. Я готова з ними говорити, але терпіти їхню трапезу не можу. Мій чоловік геть не помічає цього, а свекруха вважає мене вибагливою панянкою й пещеною «баришнею», що завжди все робить не так.
Добре, хоч ми з чоловіком живемо окремо. Хоча дійсно хотілося б, щоб ми жили далі від його батьків. Але на жаль, доводиться час від часу навідуватись просто телефонними розмовами не відбудешся. Кожен раз цей візит справжній стрес для мене, щоразу шукаю привід не їхати. З боку чоловіка родина ніби звичайна батько й мати, обидва з вищою освітою, обидва працюють, у хаті чисто і затишно. Та тільки-но вони сідають за стіл у мене відразу холоне в грудях. Я й насправді досить прискіплива до таких речей: навіть свого чоловіка не можу поцілувати, якщо бачу, що він облизав ложку, з якої я маю їсти.
Якщо з часом я частково змогла пристосуватись до чоловіка, він для мене вже свій, то з його батьками так і не вийшло. Там все дуже просто, але від того не легше. Ось, наприклад, свекруха перемішує вінегрет у спільній мисці, пробує на сіль, облизує ложку і знову тій самою ложкою мішає це просто жах.
Або ще інше: дорослі пють горілку, а я завжди беру собі окремо келих вина. Свекруха без жодних вагань може випити з мого келиха, щоби «скуштувати». Навіщо вона так робить? Мені це здається негігієнічно вона ж для мене чужа людина. Стараюся непомітно поміняти стакан, але вдається не завжди. Ще й свекор починає усякі жарти, глузування, інколи принизливі. Чоловік намагається вступитись, але це не рятує ситуацію.
А ще в мами чоловіка є звичка, що переслідує мене в кошмарах: якщо не доїла суп, переливає залишки з тарілки назад у каструлю й складає в холодильник добре, якщо там немає майонезу чи сметани. Так робить з усією їжею. Навіть із салатами, які лишились у тарілках гостей після свята. Я після цього ніколи не їм у них нічого, що не приготовано щойно шанс високий, що це просто залишки з чужих тарілок.
Та й мій улюблений «ритуал» коли свекруха плює на сковороду перед смаженням, щоб перевірити, чи нагрілась. Є ж мільйон способів зробити це чистіше! Але вона запевняє: Все одно при такій температурі бактерії помруть!. А мене прямо морозить, я бачу це і не можу забути.
Остаточно добило мене, коли вони після чергового застілля поставили глибоку миску з картоплею і гуляшем на підлогу, щоб доїдав пес. А потім цю ж миску, як нічого й не було, помили і склали разом із іншими тарілками.
Я вже не витримала й обурилася, що їсти з миски після собаки занадто. Але всі просто посміялися: мовляв, все миємо, все чисто. Але ж зрозуміло: тварині не місце серед людських посудин. Я з іронією запропонувала: Можливо, мити миску і давати мені їсти з неї?. Свекруху ж це дуже образило. Але ж по її логіці, різниці немає, миска помита. Чоловік сказав, що я перегнула, але я й досі впевнена, що маю рацію.
Я вже зовсім не хочу ходити до них у гості. Хіба що приносити з собою свою їжу й посуд але тоді свято точно буде зіпсоване, а свекруха образиться до глибини душі. Я не знаю, що робити. Не хочу ставити чоловіка перед вибором і псувати йому настрій, але й себе змушувати не хочу.
Мрію переїхати хоча б до Львова чи Одеси, аби бути далеко й не їздити до свекрухи. Можу поговорити телефоном, але бачити цю кожну трапезу, таку «по-сімейному», не хочу й не можу вжеАле поки мрії залишаються мріями, я вирішила: досить мучити себе й будувати з себе героїню. Наступного разу я чесно поговорю з чоловіком не влаштовуватиму скандал, просто поясню, наскільки це для мене важко. Можливо, він не одразу зрозуміє, але я маю право не переступати через власні межі навіть заради миру в родині. Я не ідеальна невістка, і це нормально. Ми всі різні, і хай навіть зберігаємо ввічливість не обовязково всіх приймати з головою та ложкою.
Я вперше перестану шукати привід, аби не їхати, і просто скажу чесно: «Вибачте, я більше не зможу приходити на сімейні застілля. Це не про образи чи зверхність, а просто про моє сприйняття». Може, це й буде новим скандалом але хоча б не зраджу себе й нарешті зітхну з полегшенням.
Бо навіть якщо в цій родині свої традиції, у мене є право на свої. І обійтися без ще однієї тарілки вінегрету цілком посильна жертва заради спокою душі.
