Зима накрила двір Андрія мякою ковдрою снігу, але його вірний пес Бурлак, величезна українська вівчарка, поводиться дивно.
Замість того, щоб грітися у великій будці, яку Андрій змайстрував для нього ще влітку, Бурлак вперто спить просто неба, в снігу. Андрій дивиться на це з вікна і відчуває тривогу так Бурлак ще ніколи себе не поводив.
Щоранку, виходячи на двір, Андрій бачить, як Бурлак дивиться на нього напружено. Варто йому наблизитися до будки, як пес стає між ним і входом, тихо гарчить і просить очима: Будь ласка, не заходь сюди. Ця незвична поведінка, після стількох років щирої дружби, змушує Андрія замислитися що ж ховає його найкращий друг?
Вирішивши зясувати правду, Андрій влаштував маленьку хитрість завабив Бурлака на кухню шматком соковитої печені. Поки пес, замкнений у домі, голосно скавулів під дверима, Андрій підкрався до будки та обережно заглянув усередину. Дихання обірвалося, коли очі призвичаїлися до темряви і побачили те, від чого мурахи побігли по спині…
…Всередині, загорнутий у стару байкову ковдру, лежав маленький кошеня брудний, замерзлий, ледь живий. Його оченята насилу відкривалися, а тільце тремтіло від холоду. Бурлак десь його знайшов і, замість того, щоб прогнати або залишити напризволяще, прихистив у своєму домі. Пес спав на снігу, щоб не злякати кошеня, і пильнував вхід, наче скарб охороняв.
Андрій ледь дихає. Обережно бере маленьке створіння на руки і притискає до грудей. У ту ж мить Бурлак вибігає до нього й ластиться до плеча не гарчить, а лагідно, ніби пропонуючи допомогу.
Ти добрий пес, Бурлак… прошепотів Андрій, обіймаючи кошеня. Краще багатьох людей.
Відтоді у дворі живуть уже не двоє, а троє друзів. А будка, зроблена з любовю, знову має своє призначення бути маленьким домом для врятованих душ.






