«Мамо, залишайся з нами»: як візит бабусі змінив усе
Раїса Сергіївна приїхала до доньки та зятя в гостину.
— Бабуся приїхала! — радісно скрикнув п’ятирічний онук Дениско, ледве вона переступила поріг.
У передпокої одразу з’явилися донька та зять. Посиділи за столом, побалакали, посміхалися, наче все гаразд. До вечора Раїса Сергіївна пішла у кімнату, яку їй відвели, щоб трохи відпочити. Через кілька годин, відчувши спрагу, вона вийшла на кухню.
Підійшовши до дверей, Раїса раптом почула голос зятя. Він говорив тихо, але різко, і почуте приголомшило її.
Раїса ніколи не втручалася у чужу сім’ю. Не нав’язувала свою думку, не критикувала. Лише якщо питали — тоді говорила правду. Але останнім часом ніхто її ні про що не питав. І ось, почувши, як її онукові забороняють торт, називають Олегом і читають нотації, вона зрозуміла: мовчати більше не можна.
Раїса Сергіївна — статна, доглянута жінка. Усе життя сама виховувала доньку. Після розлучення з чоловіком більше нікого не підпущяла. Виростила Олену сама, жили як подруги. Все розповідала, радилася. Лена виросла, поїхала вчитися у обласний центр. Після навчання вирішила залишитися. Тоді мати продала дачу, машину, віддала всі заощадження — і купила їй двокімнатну на околиці. Хай не центр, але з гарним ремонтом.
Донька була на сьомому небі. Незабаром привела знайомитися хлопця — Ігоря. Начебто ввічливий, доглянутий. Але Раїса відразу відчула щось недобре. Занадто вчіпливий погляд. Занадто контролюючий. І вона не помилилася.
Ігор виявився ревнивим, жадібним і деспотичним. Він наполіг, щоби Лена йшла під вінець у сукні його сестри — «майже новій». Весілля провели у його батьків у дворі. Домашня їжа, намети, самогон. Медовий місяць — там же, на горищі. Подарунок від Раїси — гроші. Просив прямо: «Краще готівкою».
Раїса лише хитала головою. Хотіла б прокоментувати, але стрималася. Молоді — їм жити.
Народився онук. Назвали Денисом — на честь діда. Але Ігор заявив, що називатиме його Олегом, бо так йому більше подобається. Раїсу це вразило. Вона запропонувала залишитися допомогти з дитиною — Ігор навіть не приховував дратування.
— Не треба, мамо. Ми самі впораємося. Погостили — і додому, — з усмішкою говорив він, а Лена лише кивала, ніби під гіпнозом.
Минали роки. За п’ять років Раїса бачила онука кілька разів. Душа боліла, але вона не хотіла нав’язуватися.
І от потрібно було їхати до міста — на обстеження. Раїса вирішила заїхати до доньки, хоч і не хотілося. Візит пройшов холодно. Ігор не сказав ні слова, але дивився із засудом. Онук ходив у поношеному, їв лише кашу та овочі.
— Чому Дениско не їсть м’яса? — здивувалася Раїса.
— Ігор каже, що дітям це шкідливо. Натуральна їжа — каші, горіхи, салати, — тихо відповіла донька.
Раїса обурювалася. Усе онукові заборонено. Навіть садочок — і той не відвідує. А на питання про новий одяг отримала суху відповідь:
— Ігор каже, витрачати гроші на дітей — дурість. Усе можна взяти безкоштовно. А гроші нехай лежать.
На третій день Ігор прямо сказав:
— До кімнат не заходьте, нашу їжу не беріть. І за проживання заплатіть.
Раїса оніміла. Лише Ігор пішов, як вона обернулася до доньки.
— Лено, ти серйозно? Мені сидіти на балконі, спати на розкладалці і ще й платити? Я все сама приношу! У вас у холодильнику — зелень і каша, а дитина у старому! За що я ще маю платити?
Лена пробурмотіла, що Ігор просто жартує. Але все вирішив момент, коли Раїса пригостила онука тістечком. У передпокої лунав крик:
— Що ти їв? Хто тобі дав? Ти не Денис, ти Олег! Скільки можна повторювати?
Ігор вирвав тістечко у дитини. І тоді Раїса більше не змогла мовчати.
— Послухай, Ігорю. Ти забув, на чиї гроші куплена оце квартира? Вона належить моїй доньці! Ти тут ніхто! Соромно — дитина їсть траву з кашею, ходить у чужому! А ти ще й гроші з мене вимагаєш? Годі! Дениску, поїхали, бабуся покаже тобі, що таке справжня їжа!
— А піца — це смачно? — здивувався хлопчик.
— Дуже! Ходімо.
По дорозі вона купила йому костюм і кросівки. У кафе Денис їв із таким задоволенням, що Раїса ледве стримувала сльози.
— Бабусю, а ти залишишся? Бо я часто хочу їсти, а тато каже — не можна.
— Звичайно, залишуся. Бабуся тепер тут порядок наведе.
Коли вони повернулися, Ігоря вже не було. Забрав речі, ноутбук і навіть телевізор.
Лена не лаяла матір. Навпаки, прошепотіла:
— Мамо, дякую. Я давно хотіла піти, але боялася. Ти допомогла мені.
Раїса залишилася жити з донькоРаїса, Лена та Дениско почали нове життя, де панували любов, свобода та справжня родинна теплота.
