«Сім років під одним дахом зі свекрухою»: чому моя сестра вважає, що їй усі щось винні
Молодшу сестру звуть Соломія. Коли я згадую дитинство, вона завжди вміла себе подати жертвою. У неї все не так, усе важко, всі винні, окрім неї самої. Вона не звиває розв’язувати проблеми — краще чекати, доки хтось прибіжить і вирішить їх за неї. М’яко кажучи, вона завжди жила за принципом «мені мають».
Закінчивши навчання, Соломія одразу вийшла заміж. Не скажу, що їй не похтіло — навпаки, дісталася їй нагода, про яку багато хто мріє. Свекруха, Оксана Тарасівна, виявилася жінка з добрим сердцем і розумною головою. У неї була однушка, яка дісталася у спадок від тітки. Замість того, щоб одразу здавати її, вона дозволила молодим пожити там безкоштовно. Сама ж залишилася у своїй двійці на околиці міста — все для того, щоб вони змогли заощадити і назбирати на власне житло. Але, на жаль, такі щирі жести часто зустрічають невдячністю.
Соломія не відзначалася працьовитістю. Вона із задоволенням проводила дні, розвалившись на дивані з серіалами, кавою та соцмережами. Піти на роботу після університету? Навіщо, коли можна швидше народити дитину і піти у декрет? Так і сталося — через рік вона вже возила дитину із собою, а ще за рік її чоловік поділив на розлучення і зник. Фактично, вона залишилася одна. І хто її прихистив? Звісно ж, свекруха.
Оксана Тарасівна знову показала доброту — дозволила Соломії залишитися в квартирі, доки та не стане на ноги. У її розумінні це означало: знайти роботу, відкласти хоча б на перший внесок за іпотеку, крок за кроком рухатися до самостійності. Але Соломія уявляла «жити, доки не встану на ноги» зовсім інакше: відпочивати, доки не виженуть.
Свекруха допомагала, як могла: і онука доглядала, і іграшки купувала, і продуктами підтримувала. А Соломія, замість того, щоб заощаджувати, їздила на відпочинок за кордон, купувала дизайнерський одяг, постила в інстаграм нові сумки та макіяжі. При цьому квартиру вона далі займала безкоштовно. Колишній чоловік, між іншим, не сидів склавши руки — взяв іпотеку, одружився знову, у нього все було влаштовано. А моя сестра, мабуть, вирішила, що їй можна нічого не робити — всі навколо мають їй допомагати.
Пройшло сім років. Оксана Тарасівна, яка, до речі, давно на пенсії, нагадала, що колись планувала здавати цю квартиру, щоб мати хоч якийсь дохід. Вона ввічливо попросила Соломію подумати про переїзд. І що ви думаєте? Сестра влаштувала такий спектакль, що будь-якому театру позаздриш. З криками та сльозами вона доводила, що її викидають із дитиною на вулицю. І робила це, звісно, на очах у дитини та колишнього чоловіка.
На вулицю її ніхто не виганяв. Наші батьки живуть у передмісті, у великому будинку, де для Соломії з дитиною є окрема кімната. Але їй туди не хочеться. Чому? Бо в батьківському домі треба хоча б іноді допомагати по господарству, прибирати за собою, вставати рано — а вона звикла до вільного життя. Ось і вирішила Соломія перекласти турботи на мене.
Ми з чоловіком нещодавно сплатили перший внесок за іпотеку, зробили ремонт і почали здавати цю квартиру. Гроші від оренди повністю покривають наш еЯ більше не хочу жити в її вигаданому світі, де всі повинні, а вона — ніколи.
