Сергій привіз свою наречену Оксану жити до села під Тернополем. Тут йому у спадок дісталась хата бабусі Ганни. Молодята швидко облаштувалися, перейнялися господарством: заклали город, завели худобину
Одного разу приїздить до Сергія зі Львова його сестра Надійка зі своїми трьома дітьми.
Тут я теж жила у дитинстві! сказала Надія, розглядаючи знайомі куточки. До бабусі приїжджала на канікули. А зараз хочу на Дністрі відпочити кілька днів! Вам діток залишу, мабуть, у селі.
Та ти що? здивувався Сергій. Ми з Оксаною на роботі кожного дня Хто їх глядітиме?
І тут з вулиці почувся гамір. Сергій визирнув у вікно дітлахи його сестри вже гасають по двору, причому й не самі
Сергій колись теж мешкав тут у бабусиній хаті під лісом. У місті він нічого не мав, тулився у сестри в затісній кімнатці з її старшим сином Яром. Надія завжди бурчала, якщо Сергій затримався вдома або щось не прибрав.
Кожні вихідні доводилось витрушувати килими, гуляти з її дітьми: однорічним Стасиком, трирічною Соломійкою та шестирічним Назарчиком. Її чоловік то на роботі, то у друзів, то на вихідних у батьків. Зазвичай керувати господарством залишалася Надія, та опіку на Сергія переводила постійно.
Оксана знала, що Сергій працює столяром і заробляє непогано, проте гроші одразу віддає сестрі за куток і харчі.
Коли ж вони з Оксаною почали зустрічатися й Сергій став відкладати трохи грошей на себе, сестра ледь не виставила його з дому. Тиждень ходив, як сич, поки знайомий не допоміг йому відпрацювати двотижневе звільнення.
Для Надії брат був вигідний підмога у хаті, гроші, наглядач за дітьми. Та коли одного разу Сергій відмовився віддати всю зарплату, сестра просто його вигнала.
Сергій прийшов із речами до Оксани у її гуртожитську кімнату…
Село прийняло молодят добре. Родичів майже не було, та Сергій знав всіх з дитинства. Його мама мешкала в сусідній області, батьки Оксани на заході України. Розраховувати могли тільки на себе.
Тихо, без застіль розписалися. Оксана влаштувалася вихователькою у садочок, Сергій знайшов роботу на лісопильній.
Сусідка Ганна віддала їм козу старенька, вже не могла сама глядіти. Умовою було приносити їй літру молока щоденно. Згодом завели курей, двох овечок.
Грошей з лісопилки вистачало лише на необхідне, однак господарство виручало яйця, молоко, з городини жили. Оксана підробляла швачкою на замовлення. Почувалися добре.
Вже підріс трирічний син Микитка. Після декрету Оксана повернулась у садок. Трудні часи, здавалось, залишились позаду
…І тут гостює Надія із дітьми.
Відколи Сергій поїхав із міста, більше вони не бачилися. Її діти виросли, а чоловік поїхав до батьків відпочити, як завжди.
Я тут теж раніше бувала! з насмішкою мовила сестра. До бабусі з’їжджала на тиждень. Але скучно тут. Я у відпустку на Дністер, а дітей вам залишу!
Надю, ти смієшся? Ми працюємо, іноді мене по кілька днів немає.
Це ж село! Хіба щось станеться!? Хай самі себе доглянуть.
Залишайся самі й доглядайте! Оксана нізащо не погодиться.
А навіщо їй казати, ти ж брат! Накажи дружині!
А твій чоловік?
Він, як зазвичай, відпочиває від нас.
Та ви все життя відпочиваєте один від одного
Поки сперечалися, Надіїні діти бігали двором. Знадвору лунала метушня розбурханий порося вирвався з хліва та носився городом. Сергій ледве спіймав хитруна назад. Половину грядок втрачено. Коза з козенятами вже скубли капусту.
Сергій лаявся, Оксана нервувалася. А малеча знову вдвір.
Це ж діти! Село, природа хай граються!
Наш трирічний цього не утне, відповів Сергій.
Та нічого, ще встигне!
Він знає, що так не можна.
Знов галас діти побігли до курей, відкрили хлів, півень кинувся на них.
Яке у вас село! Тут хазяйства не доглядають! обурилася Надія.
То скажи своїм дітям, щоб не лізли куди не треба. Півень не винний.
Хай твоя Оксана бере відпустку і за ними дивиться! Ще щось трапиться.
Це ще не чіпали сусідського бика от той справжній дракон. По вечорах корови ходять, гуси ще ті кусаки. Надворі стемніє краще з хати не виходити.
Насміхаєшся?
Попереджаю.
У цей момент сусід привів Надіїного старшого влаштував димову завісу за гаражем.
Якби щось спалахнуло пожежа! Місяць дощу не було, сварить сусід. Де ваші батьки?
Ні, Надю, мені ваших пригод не треба. Бери дітей із собою хоч на море, хоч на Дністер, та дивися, щоб вони щуку не злякали.
Ой, чудики тут у вас Я тебе, брате, прихистила, а ти мені отак віддячуєш!
Жив у тебе лише рік, бо не було іншого виходу. Та і тоді ти з мене зарплату всю знімала
Збираємось. Їдемо до бабусі з дідусем, крикнула вона дітям.
Не хочемо! З тобою лишимось!
Ні!
Вранці гості поїхали. А ми з Оксаною ще довго згадували цей кумедно-приголомшливий візит сестриДвір заспокоївся, повітря наповнилося тишею, наче нічого й не було. Оксана сиділа на лавці біля дому й, не зронивши й слова, міцно тримала Микитку на руках. Сергій, втомлений і з трохи пощербленим настроєм, обійшов город, перевірив хлів, поглянув на хоч і потоптані, та живі грядки. Сонце визирало з-за даху, розливало теплом на все довкола.
Він присів поряд із дружиною, торкнувся її плеча.
Ну, дідько з ними, прошепотів, усміхаючись крізь втому. Наш дім наші правила.
Оксана засміялася, вже без напруги.
Принаймні, ми тут разом. Уже не чужі, нікому нічого не винні.
Микитка простягнув рученя до півня, що з гордим виглядом прогулювався біля ганку, наче переможець бою за власний загін. Сергій підморгнув синові:
Бачиш, синку, у нас свої битви, свої звитяги. Навіть серед курей і поросят.
Вітер торкнувся крони старої яблуні, обронивши кислуватий плід. Сергій зірвав його й відкусив шматок, зажмурившись від терпкого смаку, та цей фрукт з дитинства був найрідніший.
Та хай живе наше життя, сказав він, кидаючи погляд на дружину й сина. Воно наше.
І серед цієї простої буденної радості, з відчуттям своєї землі, свого дому і міцної родини, Сергій нарешті зрозумів повернення сюди було не втечею, а початком справжнього, власного щастя.
