“Ви маєте покинути мій дім через місяць!” — оголосила свекруха.
У нас із Максимом життя йшло, як по маслу: два роки разом, а потім — рішення одружитися. Із свекрухою, Оленою Павлівною, у мене завжди були гарні стосунки. Вона здавалася мені доброю й мудрою жінкою, чиї поради я цінувала, а думку — поважала. Мені навіть пощастило: вона не лізла у наші справи, не докоряла, а її тепле ставлення гріло мені серце.
Весілля оплатила повністю саме Олена Павлівна. Мої батьки, на жаль, не могли дозволити собі великих витрат через фінансові труднощі й обмежилися скромним внеском. Свято пройшло чудово, і я була впевнена, що попереду нас чекає щасливе спільне життя. Але одразу після весілля, коли ми ще не відійшли від святочного запалу, свекруха запросила нас на серйозну розмову. Її слова впали, як грім серед ясного неба.
“Діти, я виконала свій обов’язок, — почала вона, дивлячись на нас із холодною рішучістю. — Я виростила Максима, дала йому освіту, допомогла одружитися. Тепер ви — сім’я, і не ображайтеся, але у вас є місяць, щоб з’їхати з мого дому. Пора вам самотужки вчитися долати труднощі. Так, спочатку буде нелегко, але ви навчитеся бути ощадливими, шукати вихід із складних ситуацій. А я… я заслужила право нарешті пожити для себе.”
Вона зробила паузу, а потім додала, немов забиваючи цвяхи у наші серця:
“І не розраховуйте на мене, якщо справа дійде до онуків. Я віддала все синові, і сили на виховання дітей у мене більше немає. Ви завжди будете жданими гостями в моєму домі, але я — бабуся, а не нянька. Будь ласка, не судіть мене суворо. Ви зрозумієте, коли самі доживете до моїх років.”
Я стояла, наче приголомшена. Всередині бушував ураган емоцій: образа, гнів, безпорадність. Як вона могла так вчинити? Олена Павлівна буде насолоджуватися життям у своєй просториній трикімнатній хаті в самому центрі Львова, а ми з Максимом муситимемо ютитися в орендованій квартирі, рахуючи кожну копійку. І найгірше — Максим має частку в цьому будинку! Чому він має з’їжджати? А що до онуків… Хіба не всі бабусі мріють няньчити малюків, проводити з ними час, пестити їх? Але наша свекруха, схоже, була винятком із правил.
Я чекала, що Максим обуриться, заступиться за наЯ чекала, що Максим обуриться, заступиться за нас, але він лише зітхнув і зібрав наші речі, мовчки змирившись з матір’ною волею.
