Українська версія: Несподіваний гість
Оксана та Дмитро сиділи за головним столом, сяючи від щастя. Їхнє весілля гуло на всіх обертах: гості танцювали, а тости лилися, як вода в Дніпрі. Після свята молодята вирушили у невеличку подорож — подарунок від батьків Оксани. Власне житло вже було: затишна хрущовка, яку залишила її бабуся. Невелика, зате своя, у гарному районі, з ремонтом — для двох якраз. Повернувшись із поїздки, вони з валізами підійшли до дверей. Дмитро вставив ключ у замок, але раптом зупинився: двері були замкнені зсередини. Хтось був у їхній квартирі! Він здивовався, глянув на Оксану, натиснув дзвінок, і коли двері відчинилися, обоє завмерли.
На порозі стояв Тарас Петрович, батько Дмитра. «Тату? — вирвалося у сина. — Ти як тут опинився?» Оксана, ще не оговтавшись від подиву, помітила, що Тарас Петрович виглядав виснаженим, з погаслим поглядом. «Посварилися ми з Людмилою, — зітхнув він. — Можна у вас переночую?» Оксана розгубилася, але кивнула: «Звісно, Тарасе Петровичу, заходіть». У квартирі пахло варениками з вишнями — батько Дмитра встиг приготувати вечерю, знайшовши продукти у холодильнику. «Знав, що ви сьогодні повернетеся», — ніяково додав він.
Оксана та Дмитро одружилися після року знайомства. Весілля було галасливим, і Оксана вже знала всю родину мужа: Тарас Петрович, його батько; Людмила Олегівна, мачуха, яка увійшла в їхнє життя, коли Дмитру було сім; дві тітки, сестры батька, Наталя і Тетяна; та дві зведені сестри Дмитра, Софія і Олена. Сестри, обидві вагітні, бурчали на весіллі, заздривши гостям, адже їм довелося сидіти тихо і пити компот. Оксана намагалася бути ввічливою, але відчувала напругу: Людмила та її доньки завжди трималися осторонь, ніби Дмитро був їм чужим.
За вечерею Тарас Петрович розповів, що сталося. Софія, старша дочка Людмили, народила передчасно. Дитина здорова, але чоловік Софії їй зрадив, і вона пішла від нього, повернувшись до матері. Людмила вимагала від Тараса грошей на коляску та ліжечко, звинувачуючи його в тому, що він зобов’язаний утримувати онуку. «Я не дідусь, — гірко сказав Тарас. — А вона мене ще й вигнала. Картку мою забрала, поки я спав». Оксана слухала й відчувала, як у ній росте обурення. Людмила завжди була владною, але це вже перебор.
Дмитро нахмурився: «Тату, а ти картку заблокував?» Тарас Петрович похитав головою: «Не подумав… Вона й раніше брала». Оксана переглянулася з чоловіком. Вони знали, що Людмила здає свою квартиру, але живе в будинку Тараса Петровича, який частково належить Дмитру — спадок від його покійної матері. «Вона ще й квартиру твою хоче, — продовжив батько. — Просила, щоб ти, Дмитре, відмовився від своєї частини». Оксана ахнула: «Як це? Це ж твоє, ДмитЛюдмила ще довго намагалася впливати на їхнє життя, але врешті-решт зрозуміла, що сім’я Дмитра й Оксани стала ще міцнішою без її втручання.
