**Щоденниковий запис**
П’ять років тому я одружився з Олесею. Це була свідома, доросла звага, зроблена з любові й з повним розумінням, що ми подолаємо будь-які труднощі. Але ще до весілля, коли ми прийшли повідомити про наші плани її матері, її перша реакція була, як відерко крижаної води:
— На мою допомогу можете не розраховувати. І зі мною ви жити не будете! Я звикла бути господинею і нікому не збираюся поступатися місцем!
Ми з Олесем переглянулися. Особливо здивувалася я. Адже ще в часи його навчання, за наполяганням цієї ж самої мами, він з’їхав з її квартири на орендоване жильло. Мовляв, так буде простіше усім. На тій орендованій квартирі ми й продовжили жити після весілля, збираючи на власне господарство.
У тещі, до речі, була велика трикімнатна квартира в центрі Києва. Дісталася вона їй від батьків — батько помер рано, а мати прожила з нею до глибокої старості. Теща розлучилася з чоловіком, коле Олесю було років шість. У шлюбі вони прожили всього п’ять років. І, як вона мені сама колись зізналася:
— Я не створена для побутових клопотів. Ненавиджу прати, готувати, прибирати. Я не служниця — я жінка! Я маю жити для себе!
Після розлучення вона повернулася до батьківського дому, де все господарство лежало на плечах її матері. Бабуся Олесі готувала, мила, прала, доглядала і за онуком, і за дочкою, бо та, мовно, «багато працювала» і «будувала кар’єру». А коли бабуся постаріла і захворіла, домашні справи все одно не перейшли до тещі. Вона не поступалася ні в чому.
Потім помер батько Олесі. Він підтримував із ним стосунки. Квартиру батька за заповітом поділили між моєю дружиною та вітчимкою. Жінка виявилася розсудливою — погодилася продати свою частину, і ми з Олесею викупили її. Переїхали, облаштувалися, народили сина. І тут почалося…
Коли Данилкові було всього півроку, Олесь на вулиці впав і сильно зламав ногу. Перелом виявився складним. Його звільнили, грошей ставало все менше. Я не могла вийти на роботу — маленька дитина, чоловік більш-менш безпорадний, виплати за квартиру, борг вітчимі. Ми затягнули паски. Тоді Олесь неохоче зателефонував матері— Мам, може, ми до тебе переїдемо на деякий час? Півроку. Свою квартиру здамо, трохи вирівняємось…
