Коли донька закінчила школу, я втекла від чоловіка
— Безсовісна!
— Бідолашний чоловік, як так можна!
— Доньку з собою забрала, гадюка!
Усе село Яблунівка співчувало покинутому Петрові. Рідні, сусіди, друзі — усі вважали, що його дружина жила як за кам’яною стіною, але підступно втекла, дочекавшись, коли донька закінчить школу. Бідолашний чоловік у 55 років залишився сам, усіма покинутий! Так говорили люди, але ніхто не знав правди. За цією історією ховалися роки болю, зради та боротьби за виживання.
Оксана вийшла заміж за Петра з великого кохання. Він був старший на п’ятнадцять років, але заради неї кинув першу дружину й сина, відмовившись від частини майна. На початку їхнього шлюбу Петро здавався ідеальним: турботливий, сильний, готовий на все заради коханої. Та після народження доньки Софійки все змінилося. Оксана, занурена в клопоти про дитину, не відразу помітила, як чоловік віддаляється. Він скинув на неї всі домашні справи, а незабаром перестав приносити гроші в сім’ю.
Коли Софійка пішла до садочка, Оксана повернулася на роботу, щоб прогодувати сім’ю. Петро ж, замість того щоб допомагати, перетворив їхню квартиру в Рівному на шинок. Він приводив друзів, влаштовував п’яні бенкети, поки Оксана працювала. Вона вже думала про розлучення, але доля завдала нового удару. Один із Петрових приятелів заснув з цигаркою, і їхня квартира згоріла дотла.
На щастя, пожежа не торкнулася сусідів, але Оксана втратила все: дім, речі, почуття безпеки. Того дня вона стояла серед попелу з малою Софійкою на руках, не знаючи, куди йти. Хотілося кинути все й тікати, але заради доньки вона стрималася. Позичивши гроші у сусідки, Оксана зняла номер у готелі. Про чоловіка вона не хвилювалася — знала, що він викрутиться.
Зранку Петро знайшов її. З усмішкою заявив, що «вирішив проблему»: вони переїдуть до його матері в село Яблунівку. Оксані цей план здавався жахом. Їй довелося б кинути роботу, забрати Софійку з садочка, починати все з нуля. Але вибору не було: без житла, без грошей, з дитиною на руках вона погодилася. Сльози душили її, але вона стиснула зуби, сподіваючись, що в селі Петро зміниться, візьметься за розум, перестане пити. Як же вона помилялася.
У селі все стало ще гірше. Свекруха, добра, але сліпо закохана в сина, не сміла дорікнути йому навіть словом. Петро пив ще більше, пропадав з приятелями, а Оксана тягнула все на собі. Вона бралася за будь-яку підробіток: шила, прибирала, торгувала на ринку, збирала кожну копійку. Згорілу квартиру продали за безцінь, і всі гроші пішли на документи, одяг та побутові потреби. Оксана терпіла приниження, мовчала, але в душі жила однією думкою: дочекатися, поки Софійка закінчить школу, і втекти.
Роки в селі були пеклом. Петро не працював, жив за рахунок матері та дружини, а Оксана почувалася бранкою. Вона приховувала свої плани, знаючи, що чоловік не відпустить її. Коли Софійка отримала атестат, Оксана зібрала речі й тихо виїхала з донькою у місто. Петро помітив їхню відсутність лише через два дні — він був у черговому запії.
У селі почалися плітки. Петро всім розповідав, що Оксана зрадила йому, втекла до коханця, кинувши «бідолашного чоловіка» у скрутну хвилину. Сусіди й рідні клеймили її, називали поганкою, жаліли «нещасного» Петра. Для них вона стала втіленням зла, руйнівницею сім’ї. Але Оксані було байдуже. Вона занадто довго прикидалася, підтримуючи ілюзію щасливого шлюбу заради доньки.
Софійка не осуджувала матір. Вона знала, через що довелося пройти Оксані. Кілька разів вона бачилася з батьком, але коли Петро перестав давати їй гроші, спілкування згасло. Тепер Софійка навіть не пам’ятає дорогу до села. Вона підтримує матір, розуміючи, що та врятувала їх обох від життя у пеклі.
Оксана починає все з нуля. Вона зняла маленьку квартирку, влаштувалася на роботу, будує плани. Вперше за роки вона почувається вільною. Нехай село шепоче, нехай Петро розпускає чутки — їй усе одно. Вона вистояла, заради доньки й заради себе. Але в серці все ще тліє біль: як людина, яку вона кохала, могла перетворити її життя на жах? Вона не шкодує про втечу, але іноді запитує себе: чи можна було щось змінити?
Іноді найважче — не втекти, а вирішитися втекти. Бо свобода коштує дорого, але життя в кайданах — ще дорожче.
