— Мамо, сьогодні я приведу свою дівчину. Хочу, щоб ви познайомились. Я давно мріяв, але все якось не виходило. Її донечка зараз у бабусі, тому сьогодні ідеальний момент, — таким звісткою вразив Олег свою матір, Ганну, у їхньому просто́рому домі в Чернігові.
Ганна завмерла, серце стиснулося від тривоги. Олегові всього двадцять один, а він уже каже про якусь дівчину з дитиною? Вона нічого не знала про його особисте життя, і ця новина вдарила, як грім серед чистого неба.
Ганна овдовіла шість років тому. Її чоловік, Богдан, помер раптово — у сорок три роки його серце зупинилося через тромб. Він був повний сил, їхнє кохання здавалося вічним. Богдан і Ганна були нерозлучні з дитинства: вчилися в одному класі, разом мріяли, сміялися. У початковій школі він дергав її за коси, у середній — носив портфель, а у старших класах вони зізналися одне одному в коханні. У вісімнадцять одружилися, не уявляючи життя окремо.
Їхній шлюб був щасливим. Підтримували одне одного, разом вчилися, працювали, зводили затишний дім. Коли Олегові виповнилося тринадцять, вони почали мріяти про другу дитину, але доля розпорядилася інакше. Смерть Богдана розбила їхній світ. Олег, тоді підліток, замкнувся в собі. Ганна, стиснувши зуби, зібрала волю в кулак, щоб триматися заради сина. Вона працювала, виховувала його, і здавалося, що впоралася — Олег виріс, вступив до інституту. Ганна з полегшенням зітхнула, але, як виявилося, зарано.
— Мам, познайомся, це Дарина. Моя дівчина, — сказав Олег, відчиняючи двері.
Поряд з ним стояла висока жінка з довгим білявим волоссям. Елегантна, у модній сукні та на підборах, вона посміхнулася, але Ганна не змогла відповісти тим самим. Дарина була майже її ровесницею — на добрий десяток років старша за сина. Ганна відчула, як усе всередині стиснулося, але стрималася, ввічливо привіталася та запросила гостю до столу.
За вечерею Дарина розповіла про себе. Їй тридцять вісім, вона знімає квартиру в Чернігові, приїхала з іншого міста. Її донечці, Оленці, п’ять років, вона ходить до дитячого садка.
— Звичайно, ви, мабуть, в шоці, — почала Дарина, виразно дивлячись на Ганну. — Я набагато старша за Олега. Але вік — це лише цифри, правда? Коли любиш, це неважливо. Ми з Олегом знайшли одне одного. Ви, як жінка, мене розумієте? — вона кокетливо усміхнулася, але в її очах блиснув виклик.
Ганна кивнула, але внутрішні сумніви її гризли. Після вечері Дарина пішла, і Олег, залишившись з матір’ю, почав говорити:
— Мамо, ти для мене найрідніша людина. Прошу, спробуй зрозуміти. Так, Дарина старша, але ми любимо одне одного. Це не просто роман, це серйозно. І Оленка, її донечка, така гарненька. Мам, можуть вони пожити в нас? У Дарини немає свого житла, а в нас дім великий, місця вистачить. Якщо не хочеш, я зрозумію, не ображуся.
Ганна дивилася на сина, і серце розривалося. Вона хотіла захистити його, попередити, але в його очах побачила таку надію, що не змогла відмовити.
— Живіть, — видихнула вона. — Головне, сину, щоб ти був щасливим.
— Дякую, мам! Завтра вони переїдуть! Я знав, що ти найкраща! — Олег кинувся її обіймати і побіг телефонувати Дарині.
Ганна, залишившись сама, набрала номер подруги Ярини. Та вислухала все, не перебиваючи, а потім вимовила:
— Галю, це підозріло. Кохання, звичайно, річ складна, але подумай: у цієї жінки дитина невідомо від кого, житла немає, а твій син — молодий хлопець із великим домом. Зручно, чи не так? Різниця у віці — майже два десятки років. Може, вона просто влаштовується? Будь обережна, а то зіпсуєш відносини з сином назавжди.
Ганна задумалася. Вона вирішила діяти обережно, спостерігаючи за Дариною, щоб зрозуміти її наміри. Наступного дня Дарина з Оленкою переїхали. Дівчинка виявилася чарівною: спочатку соромилася, але незабаром розговорилася, показуючи Ганні свої ляльки. Ганна мимоволі посміхалася, але тривога не відпускала.
Ввечері, поклавши Оленку спати, дорослі сіли пити чай. Ганна дивилася, як Олег обіймає Дарину, і відчула укол ревнощів. В очах Дарини читалося тріумфування: «Твій син тепер мій, і ти нічого не зробиш». Ганна намагалася відігнати ці думки, але вони поверталися, як темні тіні.
Залишившись сама, вона замислилася: а раптом Дарина дійсно любить Олега? Може, у них усе складеться? Але сумніви гризли її душу. Вночі їй приснився Богдан. Він був таким, як у молодості — усміхнений і легкий. Протягнув їй букет ромашок, її улюблених. Вона простягнула руку, але він розтанув. Ганна прокинГанна відчула, як теплий вітер торкнувся її обличчя, наче Богдан промовив: “Довірся йому, він обов’язково знайде свій шлях”.
