«Готуйся, мама з братом їдуть ділити спадщину»: Ти позбавила брата, у тебе нема совісті
Я відмовилася від своєї частки спадщини на користь батька, але отримала в дар його цілу квартиру. Його слова досі лунають у моїй голові: «Потім усе зрозумієш. Головне — не вірь їм, вони брехатимуть». Тоді я не збагнула, про кого він, але зараз усе на місці.
Мене звуть Оксана. У мене є тітка Марія, молодша сестра мами. Вони не спілкувалися — ходили чутки, що Марія привласнила бабусину спадщину. Я знала, що в мене є двоюрідні брат і сестра, Богдан і Соломія. В дитинстві ми гралися разом, але потім зв’язок обірвався. Недавно Соломія знайшла мене в мережі й розповіла те, від чого в мені похололо.
Останні роки моє життя було повне втрат. Три роки тому пішла з життя мама. Батько дочекався, поки я закінчу університет у Львові, і невдовзі пішов за нею. Вони так кохали одне одного — батько ніс маму на руках, дарував квіти. Гадаю, він так і не змирився.
Після мами батько успадкував половину нашої квартири. Я віддала йому свою частку, а він, на мій подив, переписав на мене все житло. «Потім зрозумієш, — сказав він. — Не вірь їм, вони брехатимуть». Я силкувалася дізнатися, хто ці «вони», але батько відмовився пояснювати.
Через півроку після похорону мені написала Соломія. Нагадала, що вона донька тітки Марії, і сказала, що скоро буде у Львові. «Треба побачитися, — додала вона. — У мене важливі новини». Я не заперечувала, дала номер і адресу, попросила подзвонити заздалегідь.
Соломія приїхала за тиждень. Я зустріла її на вокзалі — вона була схвильована. Привела до квартири, а вона, оглянувшись, промовила: «Гарна у тебе оселя. Шкода, що доведеться її покинути». На кухні вона виклала все: Богдан — мій єдинокровний брат. Вона не знала подробиць, але, за її словами, саме тому бабуся залишила все Марії, а не поділила між сестрами.
Соломія розповіла, що мій батько спочатку закохався у Марію, а коли та завагітніла Богданом, кинув її й одружився з моєю матір’ю. «Мати з Богданом скоро приїдуть ділити спадщину, — попередила вона. — Готуйся».
Я оніміла. Богдан нічого не отримає — квартира моя, гроші батько тримав вдома, бо не вірив банкам, а авто я купила сама. Все, що було в нього, тепер моє. Історія про брата видавалася надуманою — батько занадто любив маму, щоб так вчинити. Але в житті буває всяке.
«Дякую, що розповіла, Соломіє, — сказала я. — Нехай їдуть, якщо хочуть».
Я постелила їй на ніч і лягла спати. Проте сон мій був чутливим, і опівночі я прокинулася від шерехоту. Відкривши очі, побачила Соломію: вона нишпорила в моїй шухляді, освітлюючи простір екраном телефону.
«Щось загубила?» — запитала я.
Соломія здригнулася, телефон випав і розбився об підлогу.
«Я… це… нічого, — захитала вона.
«Соломіє, іди спати. А вранці — геть. Не хочу гостей, які риються в моїх речах».
На ранок її вже не було. Двері залишилися напіввідкритими. Я перевірила все — наче нічого не зникло.
За кілька днів подзвонила тітка Марія. Голос був п’яний.
«Ти змусила батька переписати квартиру на себе, так? — кричала вона. — Позбавила брата, безсовісна! Він одружився, живе в оренді, і все через твою матір! Якби не вона, батько був би зі мною! Вона все зруйнувала!»
Я не слухала й поклала трубку. Більше вона не дзвонила. Але Соломія продовжувала вимагати грошей на новий телефон — мовляв, це я винна.
Марія з Богданом так і не приїхали. Мабуть, Соломія їм розповіла, що ділити нема чого. Після спілкування з цією «родиною» я зрозуміла, чому мама уникала їх. Такі родичі гірші за ворогів.
