Мене звати Марія. Історія моєї родини — це клубок болю й втрат. Коли мені було п’ять років, мої батьки розлучилися. Мати подала на розлучення, закохавшись в іншого чоловіка. Незабаром вона вдруге вийшла заміж. Тато ж ніколи не забував про мене: платив аліменти, забирав на вихідні до свого будинку в передмісті Києва. Його любов була моїм порятунком у ті темні роки.
Пізніше батько одружився з жінкою на ім’я Оксана, удовою з двома дітьми від першого шлюбу — Андрієм і Соломією. Я швидко з ними подружилася. Вихідні у тата стали для мене святом: я почувалася бажаною, частиною їхнього теплого світу. Повертатися додому до мами не хотілося — там усе було інакше.
Мати народила двох дітлахів від нового чоловіка — хлопчика та дівчинку. Разом із вітчимом вони заміркували бізнес, але справа провалилася. Борги навалилися, як снігова лавина. Їм довелося продати простори́й будинок у центрі Києва та переїхати у тісну двокімнатну хатинку на краю міста. П’ятеро людей у двох кімнатах — жити стало нестерпно.
Вітчим почав пити. Мати пішла на роботу, а я, ще підліток, залишилася няньчити молодших брата й сестру. Це зламало мене. Одного дня я зібрала речі й поїхала до тата. З тих пір я не бачила матір. Зна́ла лише, що брата й сестру забрали до дитбудинку, а її позбавили батьківських прав. Вітчим зник з їхнього життя.
У тата я ожила. Оксана та її мати, бабуся Надія, прийняли мене як рідну. Роки летіли, і ось мені вже 34. Я заміжня, у мене двоє дітей. Андрій і Соломія теж завели сім’ї. Ми стали справжньою родиною, пов’язаною не лише кров’ю, а й теплом.
Коли померла бабуся Тетяна, мамина мати, вона лишила мені у спадок свій будинок у тихому селі під Києвом. Через рік пішов із життя батько. Він заповів свою міську квартиру Андрієві й Соломії, а мені — машину. Ще була недобудована дача. Ми вирішили не продавати її, а відремонтувати, щоб збиратися там усією родиною.
І ось, коли я найменш цього очікувала, з’явилася вона — моя мати. Минуло 20 років від нашої останньої зустрічі. Вона відшукала мою адресу й прийшла до мене, наче не було цих довгих років мовчання.
«Чува«Чувала, бабуся лишила тобі будинок, — почала вона без передмов. — А що дісталося від батька? У тебе ж є брат і сестра! Де справедливість? Це не твій спадок, а наш спільний. Продай усе, і поділимо гроші на трьох.»
