У мальовничому містечку Вересень, де ранкові тумани обвивають річку, а сади поринали у квітах, Софія з чоловіком приїхали до батьків. Олег вийшов із авто, відкрив багажник і почав виймати сумки з гостинцями. Раптом Софія помітила постать у далечині. Придивилася — і застигла, не вірячи очам. По вулиці йшла Оксана, сміючись під ручку з незнайомцем. Вона помахала Софії, лагідно посміхаючися.
— Як таке можливо? А де ж її Віталій?! — скрикнула Софія, відчуваючи, як серце стиснулося від тривоги. Пізніше відкрилася гірка правда, яка розбила її світ.
Софія переїхала від батьків у новий дім, коли вступила на третій курс університету. Будинок стояв у коттеджному селищі, оточеному зеленню та ставком. Батько постарався: він обожнював дружину й доньку, і для Софії був ідеалом чоловіка. Студенти її не цікавили — занадто серйозна, хоч і красуня. На вечірки не ходила, у кафе її не заманиш. Подруг не заводила, віддаючи перевагу самоті. Вчилася на відмінно, вечорами проводила час із родиною, читаючи книжки й тішачи батьків.
— Ще нагуляється, встигне, — говорили вони, створюючи в домі затишок.
У сусідній будинок заселилася молода пара — Віталій і Оксана, років на п’ять старші за Софію. Дітей у них не було, але вони були гарною парою, особливо він… Віталій. Софія іноди спостерігала за ним із вікна своєї кімнати, коли він повертався з роботи — то сам, то з Оксаною, високою, темноволосою, ефектною.
На Різдво батьки вирішили запросити сусідів у гості — познайомитися ближче. Вони прийшли із вином і пирогом. Їх тепло зустріли, посадили за стіл. Матуся клопотала, чоловіки розмовляли, а Софія мовчки спостерігала за Оксаною. Та була стриманою, лише іноді вставляла слова, оглядаючи будинок цікавим поглядом. А Віталій був утіленням чарівності: веселий, ввічливий. Поговоривши з батьком, він розпитав Софію про навчання, згадав свої студентські роки й сказав, що попереду в неї — ціле життя. Після їхнього відходу Софія відчула сум’яття. Його добрий погляд, м’який голос, виразні руки не виходили з голови. Вона зрозуміла: це любов. Перша, справжня, така, що розриває серце.
Віталій займав усі її думки. На лекціях вона не могла зосередитися, мріючи про випадкові зустрічі. Віталася здалеку, ловила його усмішку й знову поринала в мрії. Мама помічала її журбу, намагалася розпитати, але Софія мовчала. Як сказати: «Я закохана у одруженого сусіда»? Мати засмутиться, розповість батькові. І дівчина носила біль у собі.
Літо принесло канікули і часті зустрічі. Одного разу біля ставка вона натрапила на Віталія — у шортах, із вудкою. Він запросив її порибалВони сиділи на березі, слухали шелест верб і розмовляли про життя, а Софія не наважувалася зізнатися, що кожна його згадка про Оксану — ніби гострі голки в її серці.
