Одна несподівана зустріч над річкою
Ганна з чоловіком та донькою вирішили повністю змінити своє життя — переїхали з шумного Києва в тихе село на Вінниччині. Купили хату, завели господарство, посадили город. Почалась зовсім нова історія. Ввечері Ганна виводила кіз на пасовище біля річки, милувалася захід сонця, слухала спокій.
— Мамо, вже смеркає, куди це ти знову з козами? — здивувалась донька Оксана.
— Підемо до річки, там трава соковитіша, — відповіла Ганна. — За годину повернемось, не хвилюйся.
Але ні за годину, ні за дві вона не з’явилась. Оксана занепокоїлась і переконала батька йти шукати. Знайшли Ганну не одразу. А коли побачили — аж очі витріщили: вона сиділа на лавоці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялась, то плакала.
— Мам, що сталося? — запитала Оксана.
— Бачила… — видихнула Ганна, — не примару… гірше.
А всього годину тому вона йшла, як завжди, стежкою до води. Кізки паслись, вона присіла відпочити й дрімнула. Прокинулась у присмерку, схопилась, кинулась збирати тварин. А ті, як на зло, лізли у чагарники. Ганна — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось чорне, довге, ворушиться…
Спочатку подумала — тхір. Серце стиснув жах — раптом скажений? А воно не відставало. Кізка Маруся почала бекати, Ганна зібралась її захищати, замахала палицею… і раптом це “щось” підстрибнуло й ніби зібралось накинутись.
Але коли все закінчилось, і вона наважилась підійти ближче, виявилось — це… гігантські чоловічі труси, які коза зачепила рибальською сіткою. Мабуть, хтось сушив їх на кущах, а тварина потягла за собою.
Ганна сіла на траву й реготала. Напруга, страх, адреналін — усе вилилось у цьому сміху. Саме тоді її й знайшли чоловік із донькою. А вдома категорично заборонили водити кіз до річки — хто знає, що ще там “оживе”…
