Він вирішив покарати дружину, але став нікому непотрібним
Після підвищення Соломії на новій роботі в банку її характер різко змінився. З лагідної та врівноваженої вона раптом перетворилася на в’їдливу та сварливу. Її чоловік, Тарас, тільки розводив руками: «Ну з чого такий настрій? Раніше ж усе було чудово». Соломія докоряла йому за бездіяльність — чому все на ній: і приготування їжі, і дитина, і прибирання. А Тарас не бачив в цьому жодної проблеми. Він вважав: «У панельній трішці у Житомирі чоловікові робити нема чого. Шафи стоять, крани не підтікають. А кухня — то не чоловіча справа». Він і борщу попросив одного разу, так, натякнув — і отримав у відповідь: «Почисти овочі — тоді зварю». Він закипів: «Сама почисти! Ти ж жінка!» Соломія дедалі частіше затримувалася на роботі, а сина з дитсадка тепер забирали останнім. Тарасу було шкода хлопчика, але йти самому? А раптом попросять шафу переставити або трубу полагодити?
Йому здавалося, що дружина перестала цінувати його. Він все частіше бурчав: «Навіщо тобі було це підвищення? Сиділа б тихо — і жили б як раніше». Соломія спокійно відповідала: «То повертайся у відділ розвитку, добейся свого підвищення, заробляй більше — я піду назад, варитиму борщі та сидітиму з сином. Але на наші дві зарплати вже не прожити. Моя мама раніше допомагала, а тепер — свої потреби». Тарас лише злісно хвилювався: «Ще й ремонт їй захотілося!»
Він сам, між тим, не поспішав нагору кар’єрними сходами. Бачив, як керівник паше без вихідних, і казав: «Та дякую, я краще своє відпрацюю — і додому». Але чим більше він слухав докори Соломії, тим сильніше в ньому росла образа. Він вирішив: «Якщо хоче бути начальницею, нехай відчує, що таке самотність». Він став частіше залишатися на роботі. А потім закрутив роман із колегою з бухгалтерії — із Марічкою. Вона була простою, не красунею, але з апетитними формами, м’яким голосом та нескінченними пиріжками.
У Марічки був маленький син, але це Тараса не бентежило. З нею він почувався потрібним: теплий плед, гаряча вечеря, погляди з захопленням. Вони бачилися дедалі частіше. Тим часом Соломіїна мати почала забирати онука з садка — вона з головою поринула у важливий проект. Тарас тішився: «От і добре. Вона не готує, а я не голодую. Марічка і годує, і хвалить. Чесний обмін». Але в Марічки були свої правила. Коли Тарас приходив без цукерок, парфумів чи грошей на «щось гарненьке» — вона надувалася. Вечеря ставала простішою, а ласка — стриманішою.
Це тривожило Тараса, але він запевняв себе: «Наплювати. Вона ж не вимагає кохання — лише трохи уваги та грошей. А от коли Соломія дізнається, що я йду — тоді заспіває інакше». Коли Марічка, навіть не кТарас стояв на порозі своєї нової “щасливої” долі, тільки тепер усвідомивши, що його любовниця бачила в ньому лише гаманець, а дружина давно вже жила без нього — просто він сам цього не помічав.
