Ось історія, переписана для нашого колориту:
**Дача замість родини**
Катерина навіть уявити не могла, що святковий день обернеться для неї справжнім кошмаром. Вони з Максимом прийшли на ювілей до його матері — Ганни Іванівни. Та сяяла від щастя, оточена квітами, гостями та увагою. Усе свято було продумане до дрібниць — лише заради її зоряної хвилини.
— А тепер слово має син Максим! — радісно оголосив ведучий.
Катерина, як і всі, подивилася на сцену. Чоловік підвівся, посміхнувся, поправив мікрофон.
— Мамо, дякую за все. І на твій ювілей я приготував подарунок, — промовив він із загадковою усмішкою.
Те, що сталося далі, приголомшило Катерину. Максим вручив матері… документи на дачу. Не листівку, не символічну суму, а справжню дачу — з будиночком, городиком, місцем для відпочинку. Усі аплодували, свекруха ридала від щастя. Лише Катерина сиділа за столом, бліда, як стіна, з пальцями, що впилися в крісло.
*Як ти міг, Максе?..*
Вона не могла повірити. Ще зранку, готуючись до цього ювілею, вона дізналася, що з рахунку, куди вони разом два роки відкладали на нову оселю, зникли всі гроші. Усі. Вона не встигла нічого запитати — Максим мовчав, ухилявся. А тепер усе стало зрозуміло. Він витратив їхні спільні гроші на «подарунок» мамі. Без її згоди. Без розмов. Просто забрав.
Це були не його гроші. Це були їхні мрії. Їхня донька Софійка ось-ось мала йти до школи, і Катерина мріяла, щоб у неї була своя кімната, своє дитинство. Саме заради цього вона працювала по ночах, брала додаткові зміни, відкладала премії, відпускні… І ось усе це перетворилося на свекрухину мрію — дачу з городиком.
Свято було її, а сором — мій
Максим став сином року. «Оце так синок!» — шепотіли гості. «Який турботливий! Не те, що нинішні…» — схлипували тітоньки. А Катерина дивилася, як він стоїть із гордо піднятою головою, і розуміла — у цьому домі для неї більше немає місця. Не після такого.
Коли вона підвелася й вийшла з зали, ніхто не помітив. Або вдавали, що не помітили.
Вона йшла додому пішки, крізь спекотний вечір, не відчуваючи ніг. У квартирі було пусто. Софійка ночувала у її мами — слава Богу. Плакати перед нею вона не змогла б. А так — можна.
Дістала з холодильника пляшку шампанського, увімкнула світло і вперше за довгий час розплакалася насправді. Без утримання. Без гордості. Не через образу — через порожнечу.
Розмова була короткою
— Ти що собі дозволяєш?! — зашипів із порогу Максим, коли повернувся.
— Дозволяю? Це ти дозволив, — спокійно відповіла Катерина. — Витратити наші гроші без мого слова. Влаштувати шоу. Купити матері дачу замість квартири для родини. Ти все вирішив сам — от і живи тепер сам.
— Катю, ну не перебільшуй. Ми ще назбираємо. Я ж не якійсь чужій купив. Це мама! Ми всі туди їздитимемо, з Софійкою на шашлики…
— То й їзди. Тільки вже без нас. Я подаю на розлучення. І в суд. Половина цих грошей — моя. І я їх поверну.
Максим пішов. Речей не забирав. Просто грюкнув дверима. За годину подзвонила свекруха:
— Ти що собі уявила?! Кому ти потрібна з дитиною та однокімнаткою?! Думаєш, черга вишикується?
Катерина витерла сльози, усміхнулася:
— А ви подумайте, кому тепер потрібен ваш син. Мамсин синок, без грошей, без власної думки, без хребта. А ми з донькою виберемося. І однокімнатка — тільки початок. Ми самі собі все здобудемо. Без дач. І без вас.
Справедливість перемогла
Розлучення оформили швидко. Суд зобов’язав Максима повернути Катерині половину грошей — на щастя, сума та дата зняття були зафіксовані. На квартиру він не претендував — надто гучним був скандал, та й, мабуть, совість трохи його гризла.
Катерина за допомогою батьків знайшла варіант із доплатою, де вже було три кімнати. І скоро вони з Софійкою переїдуть — у нове життя, де немає місця зраді, приниженню та брехні.
А Максим тепер раз на місяць приходить, аби побачити Софійку. Стоїть у дверях, м’ятиться, вибачається, каже, що «усе зрозумів». Але назад шляху немає. Катерина дуже добре зрозуміла: якщо чоловік ставить маму вище за родину — він не чоловік.
І найвеличніший подарунок, який вона отримала після того нещасного ювілею, — це свобода. І впевненість, що тепер її донька виросте в іншому середовищі. Де любов не купується за гроші. Де мати — не найголовніша, а просто важлива. І де ніхто ніколи не витратить спільні мрії на чиюсь дачу.
