Артем їхав у ліфті, не очікуючи, що звичайна поїздка обернеться зустріччю, яка змінить його зиму. В кутку стояла молода жінка у сірій куртці, тримаючи за руку дівчинку років п’яти. Та пильно подивилася на Артема своїми великими голубими очима, а потім раптово широко посміхнулася.
— Ти їдеш на роботу? — безсоромно запитала вона.
— Марічко, з незнайомими треба на «ви», — м’яко поправила її мати, винувато усміхнувшись чоловікові.
Артем усміхнувся у відповідь і кивнув.
— Так, їду в офіс.
— А листа Святому Миколаю ти вже написав?
Він розсміявся. У ці казки він не вірив навіть у дитинстві, але говорити про це малечі не став. Вона гордо простягнула йому зім’ятий картон. Він машинально поклав його в кишеню і, попрощавшись, вийшов на вулицю.
Весь день Артем намагався забути цю зустріч — завантажував себе роботою, у думках відганяючи спогади про колишню наречену, яка в останній момент відмовилася від весілля. Він переїхав до іншого міста, щоб почати з нуля. Але навіть у тиші нової оселі біль не вщухав.
Ввечері, гуляючи засніженими вуличками, він згадав про той картон. Дістав із кишені, прочитав дитячим почерком: «Будь завжди щасливим і ніколи не сумуй!» На душі стало тепло. Він поставив листівку на полицю — так, щоб бачити її щодня.
За кілька днів до Нового року він зателефонував господині квартири, щоб дізнатися, де живе та дівчинка. Наталя Василівна із радістю розповіла — виявилося, мати з дочкою живуть просто поверхом вище, а звуть матір Олену.
Ввечері Артем постукав у двері. Олена здивовано замерла, побачивши його.
— Вибачте, — знічуючись, почав він, — я прийшов до Марічки. Справа в тому, що до нашого офісу тимчасово завітав Святий Миколай. Він попросив мене знайти дівчинку на ім’я Марійка і передати листа особисто.
Дівчинка миттєво вискочила з-за маминої спини:
— Я знала, що він тебе пошле! Зачекай, я зараз!
За хвилину Марійка повернулася з великим конвертом, прикрашеним сніжинками та сердечками. На ньому було написано: «Святому Миколаю тільки в руки!»
— Тільки мамі не показуйте! А то бажання не збудеться!
— Обіцяю, лист дійде до адресата, — усміхнувся Артем.
Дома він не втримався і відкрив конверт: «Дорогий Святий Миколаю! Мене звуть Марійка. Я була гарною дівчинкою. Дуже прошу — принеси мені великого м’якого ведмедика. І… нового та́та. Бо в мене зовсім нікого немає».
У новорічну ніч Артем знову опинився біля їхніх дверей. Олена відчинила і остолбеніла — перед нею стояв він, з величезним рожевим ведмедем у руках.
— Святий Миколай попросив передати це гарній дівчинці Марічці, — промовив Артем.
Марійка стрибала від щастя, обіймала то маму, то Артема.
Олена запросила його залишитися на свято. За столом дівчинка раптом запитала:
— А як із моїм другим бажанням?
— З другим поки що складно… — завагався Артем.
— А що ти ще загадала? — обережно запитала Олена.
— Я попросила Святого Миколая нового та́та. Але якщо у нього зараз із татами напружено, може, ти залишишся?
Марійка солодко позіхнула й заснула, пригорнувшись до ведмедика.
А двоє дорослих сиділи мовчки, схвильовано похилюючись над салатами, червоніючи та посміхаючись. Сніг за вікном лягав пухнастою ковдрою, а в квартирі вперше за довгий час було по-справжньому тепло.
