Родинна образа: розрив із міською сестрою
**Початок конфлікту**
Я, скажімо, Наталкою, досі не можу зрозуміти, як моя сестра, нехай буде Соломія, змогла так вчинити з нами. Завжди були дружньою родиною, хоч і жили по-різному: я з чоловіком, назвемо його Богданом, та дітьми залишилася в селі, а Соломія подалась до міста, де зробила кар’єру. Вона завжди здавалася трохи іншою — модною, самовпевненою, з претензіями. Але ми нею пишалися, підтримували, раділи її успіхам. А тепер навіть не знаю, як дивитися їй у вічі після того, що сталося.
Все почалося зі свята в батьків, скажімо, Галини та Василя. Мама святкувала ювіль, і ми хотіли зібратися всі разом, як колись. Я з Богданом та дітьми готувалися: пекли паляниці, прибирали хату, подарунок для мами вибрали з душею. Соломія обіцяла приїхати з Києва, і ми чекали її з нетерпінням. Але те, що сталося далі, перевернуло все догори дриґом.
**Зрада сестри**
У день свята Соломія приїхала, але не сама, а з якимось чоловіком, нехай це буде Олексій, якого представила як наречого. Ми здивувалися — адже вона ніколи про нього не згадувала, — але прийняли його гостинно. Проте весь вечір сестра поводилася дивно: була холодною, ледве розмовляла з нами, а потім і взагалі заявила, що хоче поговорити про спадщину. Ми оніміли. Яка ще спадщина? Мати ж жива й здорова, а вона вже ділить майно!
Виявилося, що Соломія з Олексієм хочуть купити кімнату в Києві, але їм бракує грошей. І вона вирішила, що батьківську хату в селі можна продати, щоб отримати свою частку. «Ви все одно тут живете, вам це непотрібно», — сказала вона, дивлячись на нас, немов на чужих. Я не вірила власним вухам. Як можна так думати? Це ж не просто стіни — це наша історія, місце, де ми росли, де батьки вклали всю душу. А вона хоче все пустити з молотка заради свого міського життя?
**Реакція родини**
Я намагалася пояснити, що це неправильно, що так із батьками не поводяться. Але Соломія стояла на своєму, а Олексій лише підмукував, ніби вони це спланкували разом. Мати заплакала, батько мовчав, а Богдан, зазвичай терплячий, не витримав і сказав, що сестра перейшла всі межі. Свято було зіпсоване. Замість теплих родинних розмов ми отримали сварку, образи та гірке відчуття зради.
Того вечора Соломія поїхала, грюкнувши дверима. Ми залишилися в шоці, роздивляючись, як вона могла так із нами вчинити. Мати звинувачувала себе, гадаючи, що, може, недодала їй тепла. Батько сказав, що більше не хоче її бачити. А я відчувала, ніби втратила сестру. Що ж треба мати замість серця, щоб поставити гроші вище за рідних? Я не впізнавала в ній ту Соломію, з якою колись ділила дитячі таємниці.
**Рішення розірвати зв’язок**
Після того випадку ми з Богданом та дітьми вирішили більше не підтримувати з нею стосунків. Не тому, що злопам’ятні, а тому, що її вчинок показав, наскільки ми їй непотрібні. Батьки теж сказали, що не хочуть з нею спілкуватися. «Якщо їй потрібна лише хата, нехай живе своїм життям», — промовив батько, і я бачила, як йому боляче.
Я не знаю, у кого вона перетворилася. Може, місто так вплинуло, а може, той Олексій. Але я вже не хочу розбиратися. Ми з батьками домовилися навіть не дивитися в її бік. Якщо захоче вибачитися — тоді побачимо, але поки що в моєму серці лише гіркота. Ми не їдемо до неї в Київ і не кличемо до себе. Хай живе, як знає, але без нас.
**Роздум про родину**
Ця історія змусила мене замислитися, що таке родина. Для мене це підтримка, любов, турбота один про одного. А для Соломії, схоже, це лише спосіб отримати вигоду. Не знаю, як вона з цим житиме, але я впевнена, що ми зробили правильний вибір, захистивши себе та батьків від її егоїзму.
Тепер ми намагаємося не згадувати про неї, хоча й непросто. Матір іноді зітхає, дивлячись на старі фото, але я нагадую їй, що в неї є ми — я, Богдан, діти. Ми будемо поряд, будемо берегти наш дім і нашу родину. А Соломія нехай іде своїм шляхом. Може, колись вона зрозуміє, що втратила, але це вже не наше клопіт. Головне, що ми разом, і жодні гроші цього не змінять.
