**Щоденниковий запис**
Як же я втомилася від колишньої дружини мого чоловіка! Вона досі не знайшла собі нікого після їхнього розлучення. Їй ледве за тридцять, а вона ніби опанована помстою. У них двоє спільних дітей, і вона використовує їх, щоб руйнувати наше життя. Вона твердить, що я вкрала її сім’ю, і робить усе, щоб нас розлучити. Як? Через дітей! Дзвонить чоловікові кожного дня: «Діти плачуть, кличуть тата додому!» Її ревнощі отруюють все навколо.
Але я не забирала Тараса із сім’ї. Ми познайомилися в Києві, працювали разом у одній компанії. Я знала, що він одружений, і між нами не було нічого, крім службових розмов. Тоді я зустрічалася з хлопцем, який постій пропадав у відрядженнях. Пам’ятаю той корпоратив, куди ми прийшли зі своїми половинками. Його колишня, Марічка, поводилася огидно: напилася, фліртувала з чужими чоловіками, влаштовувала сцени. Я була в шоці.
Тарас пішов від неї незабаром після цього. Я тоді теж перевернула своє життя: розійшлася з хлопцем, змінила роботу, отримала підвищення. Тарас, маючи свою квартиру, тинявся по орендованим житлам, поки Марічка гадала, що він «походить і повернеться». Але він не повернувся. Ми почали зустрічатися, а потім одружилися.
Минуло три роки після нашого весілля, але Марічка не заспокоюється. Вона не тільки сама не може змиритися, але й втягує дітей у свої інтриги. Їхній доньці 9 років, синові — 7. Вони вже розуміють, що відбувається. Одного разу донька зізналася Тарасові, що мама змусила її ридати в трубку й казати, як вони сумують за татом.
Марічка наполягає, щоб зустрічі з дітьми проходили лише в неї вдома. Ні на вулиці, ні в нас — ані в якому разі. А сама одягає відвертий одяг, красуні перед Тарасом, наводить марафет. Намагається його повернути, але даремно. Тарас розповідав, як діти, нібито «нудні», після його приходу тут же розбігаються: син йде грати у двір, донька зачиняється з телефоном. А Марічка тим часом шукає привід затримати його: то кран полагодити, то шафу пересунути. Дітей до нас не пускає, називаючи наш дім «хижкою».
Одного разу Тарас спав після ночної зміни. Його телефон розривався від дзвінків. Я глянула — це була Марічка. Вирішила відповісти, але змовчала. Раптом чую дитячий голос: «Тату, коли ти приїдеш?» Я сказала: «Ало!» Дівчинка розгубилася, передала трубку матері: «Мамо, там якась жінка». Марічка гаркнула: «Чуєш, поклич мого чоловіка!» Я остовпіла, але відповіла: «Ваш чоловік? Не знаю такого, у нас його нема!» Пізніше вона нажалілася Тарасові, що я її образила.
Після цього почалися дивацтва. Мого керівника засипали дзвінками колектори, стверджуючи, що в мене величезні борги, хоча я ніколи не брала кредитів. Потім з’явилася фальшива сторінка з моїми фото на сайті знайомств. Почали приходити повідомлення від якогось «шанувальника». Ми з Тарасом одразу зрозуміли, чиїх це рук справа. Марічка не зупиниться ні перед чим, щоб нас посварити.
Я не проти зустрічей Тараса з дітьми, але не такими ж способами! Діти не повинні бути пішаками в її іграх. Як змусити Марічку залишити нас у спокої?
