— Оленко, нарешті ти виходиш заміж! — з радістю промовила Наталка Петрівна до своєї доньки. — Я так щаслива, що Тарас зробив тобі пропозицію! Ти ж знаєш, які зараз чоловіки — тільки гуляти їм цікаво, а одружуватися ну ніяк. А Тарас — інша справа, тримайся за нього міцніше.
— Мамо, ну я ж теж непогана наречена, — пожартувала Олена. — І вродлива, і розумна, цілком гідна якогось принца.
— Ой, принця! — засміялася Наталка Петрівна. — Не забувай, що тобі вже 35, і це, мільйонів п’ять, останній шанс.
Олені було неприємно чути про «останній шанс», але вона не сперечалася. Мати вже кілька років переживала, що її донька залишиться самою. Наречених не було, а час йшов. От і боялася Наталка Петрівна, що Олена ніколи не вийде заміж і не подарує їй онуків.
Весілля мало відбутися за два тижні. Усе вже сплановано: банкет у найкращій ресторації у Львові, запрошені гості, підібрані наряди. Хіба що Олена досі вагалася з вибором сукні і сьогодні мала йти на чергову примірку.
Раптом у двері подзвонили, і Наталка Петрівна з радісним: «Тарас прийшов!» побікла відчиняти.
— Добрий день, Наталко Петрівно! Оленко, вітаю! — привітався Тарас. — Я, як завжди, не з порожніми руками: вам, Наталко Петрівно, коробку шоколадок, а тобі, Оленко, букетик.
— Ой, ну навіщо ж так! — розплився усмішкою мати. — Я досі не можу зрозуміти, як моя донька знайшла таку чудову людину! Здається, у тебе взагалі немає недоліків! Проходь, Олена чекає у кімнаті.
Вони зустрічалися всього півроку. Олена сама дивувалася, чому він обрав саме її: Тарас працював у міській раді, а вона була звичайною вчителькою музики. Від початку він дав зрозуміти, що шукає дружину — серйозні наміри, нічого особистого.
Тарас був надійний, стабільний, і, як казала Наталка Петрівна, «чоловік як із картинки». Він був старший лише на п’ять років, але Олені іноді хотілося звертатися до нього «Тарасе Івановичу».
— Олено, тримай тюльпани. Дивись, я про тебе не забуваю, — промовив він з легким відтінком покровительства. — Ти перевірила, чи все готове до весілля?
— Дякую за квіти. Здається, усе гаразд. Залишилося лише обрати сукню та туфлі.
— Дивись, у день весілля ти маєш виглядати бездоганно, щоб сподобатися всій моїй родині, — суворо додав він. — Грошей не шкодуй, якщо щось треба — сміливо купуй.
З цими словами Тарас дістав із гаманця купюри і поклав на комод:
— Ось, на весільні витрати. І до речі, наступного тижня зайди до моєї мами. Вона дасть тобі рецепти моїх улюблених страв. Я не хочу, щоб наше спільне життя почалося зі скандалів, тож попрошу тебе трохи попрактикуватися.
— Тарасе, ти не забув, що мені вже 35? — усміхнулася Олена. — Зазвичай до цього віку жінки вже вміють готувати. Тим більше зараз у нас такий романтичний період — давай не думати про к— Гарна думка, — сказала Олена, кидаючи квіти в смітник, — але моє весілля буде тільки з людиною, яка любить мене, а не свій ідеал дружини.
