Моя кровинка
Оксана обожала свого сина, дуже ним пишалася. Іноді дивувалася, що цей гарний чоловік двадцять чотирьох років — її власний син. Я ж швидко минав час. Здавалося, ще вчора він був маленьким, а ось уже дорослий, має дівчину, може, скоро одружиться, буде своя родина… Вона думала, що готова до цього, прийме будь-який його вибір, аби син був щасливий.
І як же він схожий на неї…
***
Вона вийшла заміж ще в інституті, за великої любові. Мама відмовляла.
— Куди поспішаєте? На стипендію жити збираєтеся? Невже рік не могли почекати? Закінчили б навчання. А якщо діти? Оксанко, опамятайся, коханий від тебе не втече. Та й твій Олег — ще той скарб…
Оксана не слухала й сердилася на маму. Як можна не розуміти, що без нього жити неможливо. Звичайно, вона наполігла на своєму, вийшла заміж. Знайома з маминої роботи запропонувала молодим маленьку квартиру, яка дісталася їй після смерті бабусі. Грошей за оренду не брала, лише комунальні. Звідки в студентів гроші?
Квартира стара, десятиліттями без ремонту. Але майже безкоштовно. Оксана вважала це удачею. Вона вимила приміщення, повісила чисті занавіски, які дала мама, накрила потертий диван своєю ковдрою. Жити можна.
Та розчарування у шлюбі прийшло занадто швидко. І як важко було визнати, що мама, як завжди, виявилася правою. Уже через три місяці Оксана дивувалася: як вона могла так помилитися щодо Олега? Невже була сліпою?
Гроші у нього не затримувалися. Відразу ж купував собі якісь джинси чи кросівки. Гуляв з друзями до пізньої ночі, а вранці не міг прокинутися на пари. Його взагалі не хвилювало, що вони з дружиною їстимуть? На що вона купить продукти?
Оксана терпіла, нічого не розповідала мамі. Та й так усе відчувала і бачила. Допомагала доньці, давала гроші, приносила їжу.
Останнім часом Олег все частіше приводив друзів. Адже у нього своя квартира! Голодні студенти спустошували холодильник, з’їдали все, що приносила мама.
Якось він прокинувся, відкрив холодильник і здивувався:
— А де все?
— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко усміхнулася Оксана.
— І млинці? — уточнив чоловік.
Навряд їх під горілку з’їли.
— І котлети, і млинці, і макарони, навіть кетчуп і лимон. Усе, — розвела вона руками.
Чоловік закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлим шматочком хліба, що завалявся у хлібниці.
Оксана не витримала і вилила йому все, що думала. Якщо йому байдуже на дружину, яка кожен раз миє гори посуду і підлогу, то хай би поважав хоч маму. Вона купує їм продукти, готує, а він годує ними друзів. Хтось із них хоч гривню дав? Приніс хоч батон хліба? Адже більшість отримують гроші від батьків, картоплю, соління…
Чоловік вирішив, обіцяв, що більше так не буде. Але минув тиждень, настала п’ятниця — і знову до них навалилися друзі Олега, спустошили холодильник, як ненажерлива сарана.
— Набридло, годі, більше не можу, — сказала Оксана, розуміючи, що ставить хрест на своєму шлюбі.
Друзі більше не з’являлися. Та й Олег тепер дешАле з часом Оксана зрозуміла, що найбільше щастя — це дивитися, як її син, уже дорослий і мудрий, живе своє життя, робить власний вибір і знає, що мати завжди поруч, навіть якщо не завжди погоджується.
