Чи справді доведеться все життя доводити, що я ні в чому не винен…
Ганна дивилася телевізор, а чоловік сидів за комп’ютером, коли подзвонила мама.
— Що трапилося, мамо? — насторожено запитала Ганна, зменшивши гучність.
— Нічого страшного. Просто вирішила подзвонити.
Та Ганна знала — мама без причини ніколи не телефонує.
— Мамо, кажи прямо. Знову Марійка щось наробила?
Мама зідхнула.
— Вона мені всі вуха прожужжала, що хоче до тебе їхати. До інституту збирається вступати. Вчиться погано, думки лише про гулянки. Який інститут? У нас же є хороший коледж і медичне училище. Навіть слухати не хоче, — знову зітхнула мама.
— Але ми з Олегом живемо в однокімнатній хаті. Не впевнена, що їй буде зручно з нами, — відповіла Ганна.
— Розумію. Боюся, що вона просто втече до тебе. Ось і подзвонила, щоб попередити. Може, ти сама її відрадиш? Вона мене вже не слухає. Зовсім від рук відбилася.
— Мамо, й мене не послухає. Якщо щось собі в голову вбила — не переконаєш. Ти ж знаєш. Спробую поговорити з дядьком Іваном. Може, візьме її до себе.
— Поговори, Галю. Хіба ж йому зручно? У нього ж своя родина.
— А чому б і ні? Врешті-решт, це його дочка. Гаразд, мамо, я поговорю з ним і передзвоню тобі. — Ганна поклала слухавку.
— Мама дзвонила? — Олег відірвався від монітора і подивився на дружину.
— Так. Марійка хоче до нас приїхати, збирається в інститут.
— І що? Якщо вступить — дадуть гуртожиток, — Олег знову повернувся до роботи.
— Але ж їй інститут не світить, а коледж є й тут. Вона ж і до коледжу навряд чи потрапить. Хоче заміж, ось що. Поговорю з її батьком, може, погодиться взяти її. Повинен таки. Це ж його рідна дитина. — Ганна задумалась.
«Ні, треба умовити дядька Івана. Олег гарний чоловік. Якби я не була впевнена в ньому, не вийшла б заміж. А від Марійки всього можна чекати. Вона на нашому весіллі й очей з нього не зводила».
У Ганни і Марійки були різні батьки. Батько Ганни потонув, коли їй було сім років. Пішов з друзями на рибалку, випили, потім почали ловити рибу. Гачок зачепився за корч у річці. Батько ліз у воду визволяти й захлинувся. Друзі теж були п’яні, не встигли врятувати.
Молода й гарна мама залишилася сама з Ганною на руках. Женихів до себе не підпускала. Коли Ганна вчилася в п’ятому класі, до школи влаштувався молодий і статний вчитель математики. Ходили чутки, що він перевівся сюди не просто так — тікав із великого міста від нещасливого кохання.
Він став їхнім класним керівником. На батьківських зборах побачив маму й одразу закохався. Почав часто приходити, допомагати Ганні з уроками, і не тільки з математики. Незабаром вона стала відмінницею, а в класі поширилися плітки.
А тут ще й мама завагітніла. Заміж не хотіла, але Іван Михайлович умовив. Ганна так називала його в школі, а вдома — дядьком Іваном. Вони з мамою розписалися. Коли народилася Марійка, Ганна стала старшою в родині й дуже цим пишалася. Мама довіряла їй ходити в магазин, гуляти з коляскою, навіть сидіти з молодшою сестрою.
Прожили вони разом два роки. А потім дядька Івана запросили викладачем у гімназію в обласний центр. І не дивно — вчителем він був чудовим, учні його любили.
Мама відмовилася їхати. Ніколи не казала чому. Але Ганна вже була дорослою і багато розуміла. Мама соромилася, що він молодший за неї. Боялася, що він покине її в великому місті, тому сама його відпустила.
Дядько Іван поїхав, а вони залишилися втрьох. Він сумлінно платив аліменти після розлучення, навіть надсилав трохи грошей і на Ганну. Розумів, що мамі важко самій.
Ганна й Марійка були різними, не тільки зовні. Ганна добре вчилася, була спокійною й цілеспрямованою. Після школи вона поїхала в обласний центр і легко вступила до університету.
А от Марійка вчитися не хотіла. З дитинства знала, що гарна, і користувалася цим.
Уже навчаючись університеті, Ганна випадково зустріла дядька Івана в торговому центрі. Він був із дружиною та маленьким сином. Зупинився, розпитав про маму й Марійку. Їй навіть здалося, що він зрадів зустрічі. Записав номер телефону й адресу, на всяк випадок. Просив не соромитися й дзвонити, якщо що.
Ганна кілька разів заходила до нього, коли грошей було зовсім немає. Але бачила, що його дружині це не подобається, і перестала ходити. Він сам їй не телефонував.
Наступного дня після дзвінка мами Ганна зателефонувала дядькові Івану.
— Галю! — зрадів він. — Як справи? Як мама? Давно не бачились.
— Я вийшла заміж, дядьку Іване. Працюю. Все добре. А дзвоню через Марійку.
Вона відчула, що він напруДядько Іван пообіцяв поговорити з дружиною, але вже того вечора Ганна знайшла Марійку, яка плакала на лавці біля під’їзду, і зрозуміла — їм усім доведеться вчитися жити з цими ранами, але вони обов’язково знайдуть спосіб.
