Артистка
Олена увійшла до вагона київського метро й опустилася на сидіння. Навіщо вона вдягла черевики на підборах? Та тому, що жінка повинна залишатися жінкою у будь-якому віці.
Вона глянула на своє відображення в темному вікні навпроти. Що ж, виглядає цілком непогано. «Особливо коли виспишся, накладеш тонну макіяжу й подивишся не у дзеркало, а у темне скло», — промовив внутрішній голос.
«Ну так, очі сумні. Мабуть, від втоми». Олена відвела погляд. «Треба все ж одягатися за віком, хоча б позбутися цих підборів», — вирішила вона. — «Ох, швидше б дійти додому, зняти ці прокляті черевики, скинути важке пальто. Навіщо я так вирядилася?»
Її давно забули й не впізнавали на вулицях, але звичка виходити на люди з «обличчям» лишилася. Не сказати б, щоб Олена була знаменитою. Але після зйомок у кіно її почали впізнавати. А які чоловіки за нею залицялися! Жодного дня не минало, щоб після вистави хтось не чекав біля театру з букетом квітів.
Тоді її звали не Олена Коваленко, а Мирослава Лесько. Гарно звучить! Вона пишалася, коли бачила своє ім’я в титрах фільмів, хоч би й лише двох.
Як же душно. Олена розстебнула верхню ґудзика пальта. Зірвала з шиї хустку, струснула головою, проганяючи втому. Волосся пореділо, але вдала зачіска й фарбування створювали ефект густоти. Вона знову глянула вперед. Та замість свого відображення побачила молодого чоловіка, який дивився прямо на неї й усміхався.
Мирослава миттєво відреагувала, як завжди на чоловічу увагу. Трохи підняла підборіддя, посміхнулася й одразу відвела погляд. Мовляв, помітила, оцінила й цього достатньо.
«Треба було їхати таксі. Дорогувато, та швидко. І не втомилася б», — буркнула вона. Третій чоловік пропонував їй здати на права й навчитися керувати авто. Але вона так і не наважилася. Боялася.
Богдан, третій чоловік Мирослави, був найвдалішим з усіх її офіційних чоловіків. Як шкода, що він так рано помер. Після нього вона вирішила більше не виходити заміж. До речі, ніхто вже й не пропонував.
А якою гарною вона була в молодості, Боже ж ти мій! Витончений ніс, яскраво-червоні губи, пухнасті вії. А очі! Живі, у них грала радість життя. Фігура й зараз нічого собі. Не кожна у її віці може таким похвалитися. «Берегла себе, не народжувала. Ось тепер і живеш сама, всіма забута й покинута», — зі злобою прокоментував внутрішній голос.
— Відчепись, — ліниво відмахнулася Олена, але тут же озирнулася. Останнім часом вона часто розмовляла сама з собою.
Ніхто й не дивився на неї. У вагоні було мало народу. Хтось дрімав, хтось сидів із відсутнім виразом обличчя. Лише чоловік навпроти як і раніше спостерігав за нею. Олена відвела погляд і знову поринула у спогади.
Шкода, що народилася так пізно. Вона була настільки гарною, що могла б не гірше за Роксолану зіграти в «Тіні забутих предків». От тільки голос у неї був високий й дзвінкий. Але це не біда — заспівати за неї міг би хтось інший, та ж сама Роксолана, наприклад. А танцювала вона чудово.
На зйомках свого першого фільму, де вона саме й танцювала, вона познайомилася з першим чоловіком — красивим і чарівним актором. Між ними спалахнув бурхливий роман. Вона вийшла за нього заміж, не роздумуючи. Та прожили разАле минуло всього півроку, коли вона дізналася, що його серце належило не тільки їй.
